Кутки невеличкого села Грибова Рудня, в якому мешкають до 230 людей, ховаються в лісі. А в ньому грибів, як комарів!

— Це ваше село так названо, що у ньому їх стільки багато? — запитую Івана Руденка.

— Та ні, — відповідає. — У нас тут колись проживали Гриби. Вони тримали рудню. Виробляли метал. Оце нещодавно їхній нащадок дід Гриб помер... А інші виїхали. Тепер вже немає в селі Грибів...

Але, схоже, перш ніж почати цей промисел, засновники села успішно заготовляли гриби. Бо ж не випадково їх так колись прозвали. І сьогодні ліс став для мешканців Грибової Рудні не лише пахучо-прохолодним сусідом, а й добрим годувальником.

— У нас немає ні бригади, ні підприємства, — каже завідувач клубу, сільський депутат Юрій Шевченко. — Якби не ліс, людям важко було б. А так збираємо ягоди, гриби. Якщо ходити до лісу регулярно, то можна в середньому мати тисячу гривень на місяць.

Йдуть у ліс і старі, і малі. Грибова Рудня починає провідувати грибні місця з шостої ранку. Коли я після дев’ятої навідався до однієї з крайніх сільських хат, то до мене вийшов зачумлений чоловік років 50. Я здивувався, що так рано чоловік був уже добряче п’яний. Його дружина пояснила, що він уже здав гриби і... на отримані гроші похмелився.

— А що тут казати, — зізнавалися інші жінки, — такого добра тепер скрізь по селах вистачає. Вони на пляшку грибів назбирають — і вже мають задоволення на день.

Хоч цьогорічна спека й знизила урожай білих грибів, лисички начебто вродили рясно. Пройшов дощ — поспішай до лісу, не прогадаєш.

— Я за день, буває, назбираю одну-дві корзини лисичок, — хвалиться молода мама Надія Буленок. — А деякі молоді сім’ї, я знаю, гарні меблі купили за гриби...

Пенсіонера Володимира Гавриленка я зустрів на сільській вулиці (до речі, на ній 11 порожніх будинків, господарі їх повмирали!) з двома кошиками лисичок.— Назбирав години за чотири, — хвалиться. — Який не який, а приробіток до пенсії буде.

Його родичка дуже насторожено поставилася до моїх розпитувань про грибну заготівлю. Загалом, й інші мешканці села про гриби розповідали неохоче, ніби займаються чимось незаконним. Зрозуміти їх можна. У невеличкому селі є «законні» точки з прийому лисичок, а є й «незаконні». Тобто одні їх господарі платять податок, а інші уникають це робити. Економлять якусь копійку. Не оформляються як приватні підприємці. Податкова тут проїхалася лісними селами і «навела порядок».

Останні новини з грибних регіонів нагадують зведення з «фронтів». «З метою виявлення, попередження та руйнування схем ухилень від оподаткування суб’єктами господарювання, а також фізичними особами» податківці перевірили наявність свідоцтва про державну реєстрацію у суб’єктів господарської діяльності та громадян, видом діяльності яких є збір, закупівля та подальша реалізація продукції флори та фауни. Як наслідок, на 12 осіб, які займалися цією справою, складено 12 протоколів про адміністративні правопорушення за ведення господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єктів господарювання. Протоколи про адміністративні правопорушення направлено до районних судів для винесення постанов у справах. У Ріпках викрито підприємця, який найняв без трудових угод 18 приймальників грибів. Тепер він платить податок з доходів фізичних осіб... У Городнянському такий «підприємливий» чоловік заплатив людям за гриби 23,5 тисячі гривень, а сплатив після перевірки 9,2 тисячі гривень податку!

Ось така грибна арифметика цьогорічного лісного урожаю. Що більше податкова згідно з чинним законодавством налягає на підприємців-«грибників», які розкрутили цей бізнес на півночі Чернігівщини, то дешевше сировина. Нині вона — 8 гривень за кілограм. А була ж і 12 гривень!

Держава добряче «кинула» ці віддалені села. А за те, що вони намагаються якось вижити, мають ще й податок сплатити! Парадокс!

...В Олександрівці Першій на будинку Антоніни Пасюк висить табличка «Грибоварний пункт». Сюди звозять гриби і з Грибової Рудні. Мої підозри, що заготівельниця відмовиться зі мною спілкуватися, не справдилися.

— Я законна, — одразу зізналася жінка. — Чого мені боятися? Я зареєстрована як приватний підприємець, плачу податок, розраховуюсь з Пенсійним фондом.

Антоніна Петрівна з 1983 року працювала заготівельником у райспоживспілці, а тепер займається грибною справою самостійно. Має десять приймальних пунктів. За її словами, закупляє в сезон до 10 тонн лисичок. Платить за кожен кілограм приймальникам гривню. Отож їй кіло лисичок вже обходиться в 9 гривень.

Показала дві обладнані холодильні камери (як комори-кімнати!), де можна зберігати по 500—1000 кілограмів грибів. Лисички за її телефонним викликом забирають на переробку до Житомира. Опеньки маринує в бочки.

— Їх потім залюбки закуповують ресторани, — хвалиться.

У неї по селах сільради ще шість конкурентів. Вони менш потужні. Однак кожен із заготівельників має свою нішу. З місцевою вчителькою Оленою Заморською намагаємося полічити їх сезонний «грибний урожай»: він вочевидь перевищує 50 тонн. Отже, це добра фінансова підмога жителям сільської глибинки. Шкода тільки, що й держава хоче заробити на цьому ще свій відсоток. Хоча з кожної проданої банки лисичок у магазині й так його має!

Грибова Рудня

Ріпкинського району.

На знімку: пенсіонер Володимир Гавриленко щойно повернувся з лісу.

Фото автора.