Мандрівників, що відвідують південь Європи, країни Сходу й Африки, здавна вражала й захоплювала легкість, з якою місцеві жінки носять на голові великі вантажі. І, зрештою, цей традиційний для багатьох народів і незвичайний для більшості європейців спосіб перенесення вантажів привернув увагу фізіологів.
Дослідники з Кенії, США та Італії вивчали, як переносять вантажі жінки східноафриканського племені луо. Витрачання енергії на перенесення вимірювали за допомогою приладу, що реєструє подих. За частотою і глибиною подиху неважко розрахувати обсяг споживання кисню.
«Спалюючи» речовини їжі, організм вивільняє енергію для свого функціонування, а величину енергії можна розрахувати за обсягом споживаного кисню. Зрозуміло, що в людини, котра виконує якусь роботу, подих частішає, вона споживає більше кисню, тому що витрачає більше енергії.Жінки племені луо можуть нести на своїй голові вантаж, що становить до 70 відсотків власної ваги (для людини вагою 72 кілограми — це 50 кілограмів). При цьому потреба в кисні зростає не так вже й сильно — всього на 50—60 відсотків. Вантаж у 30 відсотків від ваги власного тіла носильниці змушує збільшити витрату кисню на 10 відсотків, а вантаж у 20 відсотків узагалі не вимагає, судячи з даних виміру, витрати енергії — споживання кисню не збільшується порівняно з його споживанням під час ходьби без вантажу.
Для порівняння такі само виміри провели на солдатах, що несли відповідні вантажі у своїх рюкзаках на спині. У них вантаж у 70 відсотків від власної ваги спричинив підвищення витрати кисню вдвічі, тобто на сто відсотків, а
«двадцятивідсотковий» вантаж, на який жінки племені луо просто не зважають, спричиняє збільшення споживання кисню на 13 відсотків.Чим пояснити таку дивну економічність перенесення вантажу на голові? Тут можна згадати парадокс, який розбирають звичайно у шкільному курсі фізики: переміщаючи вантаж з постійною швидкістю по горизонтальній поверхні, ми не здійснюємо роботу (якщо відволіктися від того, що деяка робота витрачається для подолання сил тертя). Щоб робота відбувалася, треба або везти цей вантаж із прискоренням, або піднімати його. Цей другий варіант і має місце під час ходьби: відомо, що під час кожного кроку корпус людини піднімається й опускається. Основні сили витрачаються саме на підйом тіла за кожного кроку.
Отут, підозрюють фізіологи, і полягає секрет африканських жінок. Голова, як відомо, піднімається й опускається під час ходьби с меншою амплітудою, ніж розташовані нижче частини тіла. Ця особливість ходи вироблена еволюцією: мозок оберігається від струсів, при цьому ресорою служить пружний хребет з його подвійним вигином у формі знака інтеграла. Кожен власник крокоміра може здійснити дослід, що підтверджує відносну нерухомість голови під час ходьби. У кишені штанів крокомір, дія якого заснована на підрахунку вертикальних коливань грузика під час ходьби, працює надійно. Добре діє він і на поясі, але якщо перекласти його в нагрудну кишеню — вже працює з перебоями, а закріпивши крокомір на головному уборі, ви переконаєтеся, що приборчик уже не функціонує, не реагуючи на кроки. Амплітуда вертикальних коливань голови для нього недостатня.
Ця особливість ходи людини і використовується тими народами, в яких поширене перенесення вантажів на голові. Велику роль напевно грає і тренування з дитинства, що виробляє винятково плавну, величну ходу. Принаймні, коли солдатам дали нести вантажі на голові, з’ясувалося, що виграш енергії невеликий. Та й узяти на голову більш як 15 відсотків від власної ваги вони просто не змогли!
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
