Протягом 65 років це питання продовжує залишатися до кінця не з’ясованим. Правда і «художня вигадка» так щільно переплелися, що вже важко знайти істину. Нещодавно Управління служби безпеки Луганщини оприлюднило деякі документи, які пролили світло на зрадництво краснодонського молодіжного підпілля.

Останніми роками дедалі частіше лунають голоси тих, хто заперечує саме існування підпільної молодіжної організації «Молода гвардія». Мовляв, не було її, а патріотизм краснодонських підлітків — не більше, ніж художня вигадка Олександра Фадєєва, котрий виконував замовлення радянських ідеологів. Утім, сам письменник цей факт не заперечує. У 1951 році, коли вийшла друком друга редакція його роману «Молода гвардія», де головний акцент тепер уже було зроблено на «керівній і спрямовуючій ролі» Комуністичної партії, Фадєєв зізнався, що писав не справжню історію молодогвардійців, а роман, що припускає художню вигадку. Це визнання, по суті, стало підставою для народження різних спекуляцій з приводу реального існування краснодонського підпілля і проявленого патріотизму молодих людей. Тим паче що два ключові моменти, які стосуються «Молодої гвардії», дотепер залишаються нез’ясованими: хто все-таки був комісаром «Молодої гвардії» і хто винен у загибелі молодіжного підпілля?

Два комісари

Луганський історик-краєзнавець Володимир Подов уже кілька десятків років стверджує, що ідеологічним керівником «Молодої гвардії» був аж ніяк не Олег Кошовий, а Віктор Третьякевич. Подов пояснює, чому Фадєєв змушений був применшити роль Третьякевича. Річ у тім, що боєць Червоної Армії Третьякевич потрапив в оточення, а це вважалося, м’яко кажучи, великою ганьбою для військової людини. Отже, він не міг бути прикладом патріотизму. До того ж ім’я Третьякевича, хоч як це парадоксально, фігурувало в списку зрадників «Молодої гвардії». Хоча Фадєєв і заявляв, що образ зрадника Стаховича збірний у його романі і схожість з реальними «молодогвардійцями» зовсім випадкова, проте навіть деякі учасники тих подій були впевнені, що прототипом Стаховича став саме Віктор Третьякевич. Наприклад, Валерія Борц до кінця своїх днів вважала Віктора зрадником «Молодої гвардії», посилаючись на деякі документи і розповідь своєї матері, яка була присутня на допиті Третьякевича. Мати, стверджувала Борц, чула, як під катуваннями Віктор називав членів підпілля. Водночас член організації Василь Левашов розповідав, що його батько сидів в одній камері з Третьякевичем і бачив, яким його притягали з допиту — побитого і ледь живого. Зрадників так не били.

То хто був комісаром організації? Завдяки Олександрові Фадєєву ця посада міцно закріпилася за Олегом Кошовим. Але троє вцілілих учасників підпілля — Георгій Арутюнянц, Радик Юркін і Василь Левашов — своїм комісаром завзято називали Віктора Третьякевича. Зокрема, у книжці «Озираючись на минуле» Олени Самариної наведено фрагмент розмови з Арутюнянцем у 1948 році (запис зберігається в архівах). Тоді Арутюнянц сказав, що «Земнухов був начальником штабу, Третьякевич — комісаром, а Кошовий і Туркенич прийшли в загін 7 листопада».

У пошуках істини власкор «Комсомольской правды» у Донецькій і Ворошиловградській областях Кім Костенко ще наприкінці хрущовської відлиги провів власне розслідування і дійшов висновку, що «Молодою гвардією» керував усе-таки Третьякевич. Коли цей матеріал було опубліковано, Валерія Борц пожурила журналіста за те, що він «...руйнує віру. Виросте цинічна молодь. Нехай усе залишається так, як у Фадєєва». Журналіст був іншої думки, тоді Борц попросила його піти на поступку: нехай у «Молодої гвардії» буде два комісари: Кошовий і Третьякевич.

На жаль, «молодогвардійці», котрі вціліли, і самі часом плуталися у викладі фактів і змінювали свою думку. Наприклад, член організації Ольга Іванцова, відповідаючи на запитання Військового трибуналу в серпні 1943 року, хто керував «Молодою гвардією», назвала прізвища: Кошовий — комісар, Земнухов — начальник штабу, Туркенич —начальник організації, а Третьякевич — просто член штабу. Цей факт наведено у книжці її брата Кіма Іванцова «Молода гвардія»: правда, вигадка, наклеп». В іншій книзі «Повість про братів Третьякевичів», яку написала племінниця Третьякевича Олена Самарина, Ольга Іванцова сказала вже інакше. «На початку вересня перші збори «молодогвардійців» відбулися не на квартирі в Кошового, а у Віктора Третьякевича. Керував зборами Віктор. Клятва написана Третьякевичем, складали її в нього на квартирі. Більшість засідань штабу проходило на квартирі Віктора під його керівництвом. На п’ятьох таких засіданнях була присутня я, де він виступав як комісар. Більшість операцій він розробляв і брав участь у їх виконанні. Листівки завжди писав Віктор». «У жовтні німці відібрали у жителів 500 голів худоби і під пильною охороною хотіли її перегнати в тил. Було зібрано засідання штабу у Віктора... Віктор вийняв з кишені аркуш паперу, на якому був розроблений ним план операції із знищення охорони і розгону худоби. Вказівки отримав кожен, хто мав брати участь у цій операції. Земнухов вніс доповнення, Олег Кошовий жодних вказівок не давав і нарадою не керував. ... Олега ми називали паничем. Виступати перед товаришами він не вмів. Авторитету не мав. Під час нападу на німецьку машину з подарунками стояв осторонь. В інших операціях не брав участі...»

Сестра Ольги Ніна Іванцова стверджувала зворотне. У статті, опублікованій в червоноармійській газеті «В атаку» у жовтні 1943 року вона писала, що «Олег був душею «Молодої гвардії»... до нього йшли всі зв’язки з району... він тримав усі нитки нашої славної комсомольської організації».

Згодом і Ольга переглянула своє ставлення до ролі Третьякевича в «Молодій гвардії», до того ж кардинально, обравши все-таки художню версію Олександра Фадєєва. Коли ж вона була щира і казала правду? Змінювали свою думку також Юркін і Левашов. Стверджували спочатку, що комісаром був Третьякевич, затим заявляли, що цю посаду все-таки обіймав Олег Кошовий.

Віктора Третьякевича реабілітували 1959 року, завдяки зусиллям його брата Володимира. До цього його вважали головним зрадником «Молодої гвардії». Колишній слідчий Краснодонської поліції Василь Підтинний 1959 року дав несподівані свідчення: Віктор Третьякевич зрадником не був, його оббрехали. Того самого року Третьякевича нагородили посмертно, але в званні комісара «Молодої гвардії» не поновили.

Хто з них зрадник?

У Олександра Фадєєва — це Євген Стахович, який під катуваннями видав своїх товаришів. Але це художня вигадка. Понад півстоліття в історії фігурували імена найрізноманітніших людей. Декого з них уже реабілітовано, інші і після своєї смерті не позбулися ганебного клейма. Архівні пошуки сьогодні вивели на слід винних у загибелі «Молодої гвардії». За матеріалами органів держбезпеки, зрадниками могли стати Василь Громов, Геннадій Почепцов і Михайло Кулешов. Останній, наприклад, працював у німців у міській управі. Збереглася заява Кулешова від 10 лютого 1942 року, в якій він питає дозволу на відкриття юридичної консультації. Солдатам вермахту він обіцяє безплатне обслуговування.

Професійний юрист Кулешов служив німцям вірою і правдою і на подяку одержав посаду начальника кримінальної поліції. До його обов’язків входила також мобілізація людей на роботу до Німеччини. Якби «молодогвардійці» не влаштували пожежу на біржі праці і не спалили підготовлені документи, до Німеччини було б відправлено 950 чоловік, а не 75. Саме Кулешов розслідував справу про «Молоду гвардію». Як свідчать його показання, які збереглися в архівах, підпільників видав Геннадій Почепцов, котрий написав заяву в поліцію. До речі, рідний дядько Почепцова мав у місті свій ресторанчик, що обслуговував німців.

Текст доносу Геннадій Почепцов спочатку написав на ім’я начальника шахти №1-біс, повідомивши, що «...у місті Краснодоні організовано підпільну комсомольську організацію «Молода гвардія», до якої я ввійшов активним членом». Заява була передана в поліцію, і незабаром Почепцова викликали на допит. Як свідчить Кулешов, автор доносу назвав імена керівників штабу Третьякевича, Земнухова, Лукашова, Сафонова і Кошового. Керівником загальноміської організації Почепцов назвав Третьякевича.

За версією газети «Дуель» (яка посилається на архівні документи), після того, як почалися арешти, Почепцов звернувся за порадою до свого вітчима Громова: як бути? Той порадив убезпечити себе тим, що видати всіх учасників підпілля. Пасинок послухався. Даних секретного характеру, якими поділився з німцями Почепцов, виявилося достатньо, щоб викрити комсомольське підпілля. Загалом заарештували 70 осіб. За інформацією «Дуелі», після приходу радянських військ на Луганщину Почепцову вдавалося переховуватися. Заарештували його лише в березні 1943 року. Щоб пом’якшити свою провину, уже на першому допиті він кинув тінь на Третьякевича, сказав, що написати донос його підштовхнуло те, що Третьякевич уже зрадив своїх товаришів, назвавши їхні імена.

Тривалий час винними в загибелі «Молодої гвардії» вважали Зінаїду Вирікову й Ольгу Лядську. Фадєєв припустився великої помилки, показавши їх у своєму романі як антигероїв. Обидвох жінок було засуджено за зрадництво і відправлено в табори. Реабілітували їх лише 1990 року після ретельної перевірки прокуратури «за відсутністю в їхніх діях складу злочину». Але клеймо зрадника не без допомоги Фадєєва вони носили все життя.

Як зрадників засудили ще двох чоловіків — Василя Стаценка й однофамільця письменника — Гурія Фадєєва. Але їх не розстріляли. Першому дали 15 років, другому — 25. Фадєєва хоча і звільнили достроково, але в реабілітації відмовили. А зрадництво Стаценка було не доведене.

***

В історії «Молодої гвардії» ще багато нез’ясованого. І цим користуються ті, кому хочеться слави героя. Як розповідає директор Краснодонського музею «Молода гвардія» Олександр Нікітенко, наприкінці 60-х років в одній з передач західного радіоканалу він почув заяву Євгена Стахіва, котрий стверджував, що став прообразом зрадника «Молодої гвардії». Одне слово, працюючи над романом, образ Стаховича Фадєєв писав саме з нього. На цій підставі Стахів почав стверджувати, що мав безпосереднє відношення до комсомольського підпілля, знав Любу Шевцову, Валерію Борц.

У 90-х роках львівська газета «За вільну Україну» опублікувала матеріал за підписом того самого Стахіва під назвою «Олег Кошовий — фігура вигадана». В іншій статті цієї самої газети Стахів висунув іншу версію. Написав, що Олега Кошового було направлено в Краснодон прямим проводом ОУН для створення молодіжної організації ОУНівського спрямування і, нібито, він своє завдання виконав: створив організацію, яка боролася не так з німцями, як з більшовиками і радянською владою.

Нікітенко називає це повною нісенітницею. Перевірки архівних даних, свідчення живих «молодогвардійців» доводили, що такої людини в організації не було. Про Стахова відомо, що 1944 року після визволення Західної України він утік до Америки, отримав там громадянство. Мабуть, людині хочеться слави, а, може, є й інші причини, насамперед такі, що стосуються його здоров’я.

Наприкінці вересня Україна відзначатиме 65-річчя «Молодої гвардії». Таким було рішення уряду і Верховної Ради. У Луганську це рішення називають правильним. Не важливо, скільки листівок розклеїли юні підпільники, важливо те, що вони були справжніми патріотами країни, не шкодували свої молоді життя в боротьбі з фашизмом.

Луганськ.