Євроінтеграційний процес в Україні вже не спинити навіть на догоду якійсь збанкрутілій супердержаві поруч. Та разом із добрими звістками про високі соціальні стандарти життя у Європі, які привозять заробітчани, поширюється інформація, що турбує мешканців міст і сіл Заходу держави. Тих територій, котрі були приєднані до СРСР в 30—40-х роках. Страх має конкретну назву — реституція, тобто повернення чужого майна законним власникам. У країнах Балтії, сусідній з Чернівецькою областю Румунії, тільки-но вони визначилися з вступом до Євросоюзу, цей процес, як казав основоположник розвалу іншого союзу, пішов.

У Румунії закон про реституцію набрав чинності в червні 2006 року. Під повернення колишнім власникам підпали будівлі посольств, шкіл, лікарень, штаб-квартир політичних партій та інші громадські споруди. Діти колишніх власників легко відсудили свої акції у готелях, на заводах і фабриках, які збереглися дотепер. Інші претензії — це вимога повернути землю. Нині подано понад 450 тисяч заяв про повернення земельних сільськогосподарських ділянок загальною площею 900 тисяч гектарів, а також 1,9 мільйона гектарів лісу. Румунія має 573 тисячі гектарів вільної землі, ще частина — у муніципальній власності, тож країна готова повернути землю колишнім власникам. До того ж у Румунії власникам земельних ділянок, котрі досягли пенсійного віку і мають до 10 гектарів землі, з бюджету виділяється пожиттєва рента — по 100 євро за кожен гектар, якщо той згоден продати землю. Тим, хто передає її в оренду, сплачують 50 євро за гектар. Це доплата до вартості землі.

У Чернівцях, які нині від Євросоюзу відділяють трохи більше 20 кілометрів, досі збереглися тихі зелені вулички так званої старої забудови. На багатьох будинках, які колись були віллами, збереглися вензелі господарів та написи «Вілла Стелла», «Вілла Анжеліка» тощо. Дуже може бути, що на ці будиночки, як і на тисячі квартир старих Чернівців, ще є реальні претенденти з-поміж законних власників.

Тож дуже може бути, що нинішнім власникам квартир, навіть тим, котрі викупили їх у осіб, що у 1944 вселилися туди незаконно, доведеться пускатися у довгі судові справи, у разі якщо Євросоюз розкриє свої обійми. Шанс виграти такий суд практично дорівнює нулю, адже тоді, у 1940-му, 1941-му, 1944-му, питання звільнення квадратних метрів чи земельних ділянок вирішувалося натисненням на курок або відправкою у в’язницю чи концтабір. Російський, німецький чи у Трансністрію. Європейські адвокати із великим скепсисом ставляться до нашої приватизації, вважаючи, що держава, принаймні у західних областях, віддала не своє, а подарувала крадене.

У колишній нашій Литві конфісковану власність, якщо така збереглася, обов’язково повертають власнику. Якщо вона зруйнована після 1945-го року, виплачують компенсацію за цінами 1939-го. У Латвії більше поважають специфіку колишнього соціалізму і власника, наприклад, багатоквартирного будинку, котрий заявився через півстоліття, дещо обмежують у правах. Там він протягом семи років не має права виселяти мешканців, а ті мають сплачувати йому орендну плату, розмір якої обмежує закон. Попереду всієї Балтії крокує Естонія. Там можна виселяти нинішніх мешканців одразу, або ж вимагати повної грошової компенсації за своє. Це тоді, коли, наприклад, в Угорщині, щоб уникати соціальної напруги та конфліктів, власність майже ніколи не передають колишнім господарям. Їм щедро компенсують її з держбюджету, а також видають компенсаційні купони, які є бонусами при приватизації підприємств. У Чехії та Словаччині майно повертають безпосередньо власникам. Там уже повернуто 10% майна, яке було раніше приватизоване.

Як подібне може виглядати в Україні? У Румунії, наприклад, Спілка колишніх власників налічує понад 400 тисяч членів, серед них є такі, що претендують на майно у Північній Буковині, тобто у Чернівецькій області. В Інтернеті вже з’являються інформації з претензіями на колишню буковинську власність. На сайті старообрядців Білої Криниці, котрі мешкають на Буковині понад два століття, давно розміщено вимогу до влади повернути один із найбільших будинків на вул. Головній, 50 у Чернівцях. Ця вимога підтверджена документами з архіву. Поки Україна визначається з вектором розвитку при попутному вітрі у бік Європи, у країнах колишнього соціалістичного табору, приміром, у Польщі, питання реституції стає прибутковим бізнесом. Адвокатські контори оптом скуповують старі напівзотлілі документи, які залишилися після діда чи бабці. Йдеться про власність не тільки у панстві, а й про майно у Львові, Луцьку чи Івано-Франківську. Тоді як наша Верховна Рада ще жодного кроку не зробила, аби бодай напрацювати проект закону, який унеможливить соціальний вибух і передбачить шалені бюджетні витрати на наслідки реституції. Еволюційно ми повернулися у цивілізований світ. Чуже рано чи пізно треба буде повертати.

Особливо гострим може стати земельне питання, бо ціна на землю швидко доганяє європейську. А наприклад, у історії буковинського села Романківці чорним по білому написано: «Були репресовані відомі господарі Д. П. Самусь, Г. М. Метрусь, М. П. Щербатий, а їхні землі були усуспільнені». Тобто передані колгоспові. Для Європи це вже документ, який вводить колишнього власника у повні права. За європейськими нормами право на колишню власність надають необхідні документи, які у будь-якій спосіб підтверджують право власності, або свідки. Крапка.

Керівник єврейського товариства «Хесед Шушана» у Чернівцях Леонід Фукс каже, що єврейська громада вже претендує на більше ніж 80 об’єктів у місті та області. Власність євреїв — окрема тема. Бо як можуть ті само румуни повернути квартири чернівецьким євреям, котрих розстріляли у гетто? Ще залишилися фабрики і цукрові заводи, на фасадах яких дешевим вапном забілені імена власників. Світ маленький. Можливо, хтось у Києві ставиться до питань реституції як до балачок. Мовляв, де ми, а де Європа. Та повторюю, Чернівці від Євросоюзу — за 20 з гаком кілометрів. Директор Чернівецького обласного архіву Дмитро Жмундуляк зовсім недавно сказав мені, ніби щодня видає в середньому 10 довідок стосовно підтвердження прав на землю та нерухоме майно. Основні відвідувачі архіву — румуни.

На знімку: на багатьох будинках збереглися отакі вензелі господарів.

Фото автора.