На запитання
«Голосу України» відповідає директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди Національної академії наук України, академік НАНУ Мирослав ПОПОВИЧ:1. Як оцінюєте політичну ситуацію в Україні?
2. Хто переможе на дочасних парламентських виборах?
3. Чи буде сформовано коаліцію у Верховній Раді шостого скликання?
4. Що очікує Україну, якщо парламент шостого скликання так і не запрацює після виборів?
1. Кризу, яка сьогодні справді є, не можна назвати дуже небезпечною, оскільки вона не призвела і навряд чи призведе до великих масових протистоянь. Хоча боротьба між політичними угрупованнями гранично гостра. Дуже гострі звинувачення, напруження, клімат ворожнечі. А внизу все порівняно спокійно, бо протиборствуючі сторони не формулюють таких проблем, які дійсно б глибоко пересварили і переорали масову аудиторію. Тому, з одного боку, політична ситуація досить нестабільна і нетривка, а з другого — ситуація не викликає побоювань у виникненні таких конфліктів, як, скажімо, між Сербією та Чорногорією у колишній Югославії чи щось подібне.
Проте є одна досить небезпечна обставина. Сторони, які протиборствують, не відмовилися від своїх основних звинувачень, які висувалися у період
«помаранчевої» революції. Іншими словами, противники «помаранчевої» революції, так звані «біло-блакитні», користуються словом «помаранчевий» так, як, скажімо, використовують термін «коричневий» для визначення фашизму. Уже давно минули ті дні, коли було протистояння, а реанімуються настрої взаємної неприйнятності, які не засновані на жодних програмних засадах. Наприклад, у гаслах «Правління помаранчевих призвело до ...». Уявіть собі, щоб, скажімо, в Америці демократи відновили гасла «Відстоємо ідеали часів громадянської війни», «Чорні повинні знати своє місце», «Збережемо работоргівлю» тощо. Не можна звідти черпати джерела натхнення. Напруження вноситься тим, що сиплються прокльони на напрям, якого вже, власне кажучи, не існує: «помаранчевого» табору сьогодні як такого вже немає, бо там немає соціалістів. Смутна атмосфера «свої-чужі» виникає на порожньому місці. І саме вона і створює атмосферу ворожості. До того ж усі політичні партії висувають гасла, які виглядають, як змагання, хто більше пообіцяє. І йдеться власне не про політику, а скільки отримає породілля за першу дитину, за другу, коли введуть у війську систему контракту тощо. Мимоволі пригадуються хрущовські часи, коли вся політика зводилася до того, скільки літрів молока буде надоєно на квадратний метр нашої землі. І що за цим стоїть? Криза викликана незрілістю нашого політикуму і всієї системи політичних партій, відсутністю чіткого критерію, хто зліва і справа, і куди мають піти. І це почасти є наслідком того, що система представництва у парламенті — за партійними списками — виявилася неадекватною. Компрометація розпочинається з того, коли керівники парламентських фракцій і політичних сил розпочинають визначати черговість у виборчих списках — перший, другий, третій, а кінець цієї черги губиться у пітьмі непрохідних номерів. Перед усіма лідерами стоїть завдання — видати кожному номерок, і розпочинається торгівля. І ця торгівля охопила всі політичні сили, у тому числі й ліві. Це відразу викликає недовіру у виборців, і взагалі ця політична система втрачає сенс.2. Політичний розклад сил цілком очевидно суттєво не зміниться. Вибори потрібні не для того, щоб вони змінили розклад сил, бо маємо те, що маємо, а для того, щоб легалізувати певні співвідношення політиків. Бо іншого виходу із протистояння немає. І міжнародна громадськість підтримала ідею дострокових виборів, бо інакшого виходу з кризи не було. Але після виборів треба буде виходити з тої реальності, яка буде, а не говорити, що, мовляв, не правильно проведено,
«суддю на мило» і т. д. Вибори — це буде та база, на якій мають проводитися подальші переговори.3. Не можна передбачити, яка складеться ситуація. Перевага однієї з сил буде в якихось кількох відсотках. Безумовно,
«Наша Україна» та БЮТ об’єднуватимуться, бо вони пропадуть поодинці. А як складуться проценти, зараз важко сказати: може бути так, що НУ—НС і БЮТ матимуть більшість у невелику кількість голосів. А може виявитися, що більшість матиме блок «регіоналів» із комуністами. Аналогічні речі відбуваються і на Заході: є дрібні партії, які нічого не можуть вирішити, навіть не в змозі тримати «золоту акцію», і навіть якщо проходять до парламенту, нічого там не вирішують. А старі партії, старі політичні сили втрачають політичну орієнтацію і ентузіазм. Сьогодні «регіони» дуже погано б виглядали, якби була інша політична сила, за яку могли б проголосувати на Сході й на Півдні України. Там не проголосують за «Нашу Україну». Але й віддавати голоси за Партію регіонів також будуть з неохотою. А маленьким політичним партіям дорога перекрита. На Заході буває, що якась невелика партія несподівано виходить на передній план, як це було з ультраправими у Франції чи, скажімо, на недавніх виборах у Греції, де несподівано «проскочили» ультраліві й ультраправі. Можуть бути і у нас несподіванки, але пізніше, бо наш політикум несформований, він погано артикульований, не має визначених платформ. Не буде нічого дивного і якщо будуть якісь спільні програми у Партії регіонів та «Нашої України». Хоча нині вони всі говорять, що широкої коаліції не буде, але я не переконаний у цьому. Вона цілком може бути, бо, по суті, своїх соціально-економічних платформ і «регіонали» певною мірою, і «нашоукраїнці» є правоцентристськими, хоча там далеко до таких точних формулювань.4. У фізиці є такий термін —
«точка біфуркації»: коли система виходить на таку точку, звідки вона може розвалитися на різні структури. Зараз ми проходимо таку точку і, найімовірніше, залишимося на тому само структурному рівні, на якому знаходимося сьогодні. Але не можна нічого передбачити: якщо лідери «упруться», може бути хаос. Межі падіння ніяк передбачити не можна. Може дійти аж до втрати демократії, яка все-таки ще існує у нашій країні, і навіть аж до загрози державній незалежності. Але тюху-тьху, думаю, цього не станеться, і все вийде на свої рубежі. Тим паче, що економіка працює незалежно від того, як сваряться політики, вона виявилася досить автономною.