Отрута, яку ми так любимо

Найстрашніший прояв дії алкоголю — так зване патологічне сп’яніння, коли людина після невеликої дози спиртного «відключається» і в такому стані може скоїти злочин, аж до вбивства, а після протверезіння нічого не пам’ятати.

Зауважимо, що в дуже невеликій дозі — в кількості всього 0,2—0,3 г на літр крові — алкоголь викликає так званий кавовий ефект: створює гарний настрій, прискорює рефлекси, скорочує час реакції і зменшує втому, інакше кажучи, діє як стимулятор нервової системи (приблизно як кава). Цей приємний ефект у поєднанні із соціокультурним фактором (інакше кажучи, з тим, що споживання цієї отрути вважається нормальним і заохочується звичаями) і призводить до алкоголізму. Небезпека в тому, що після певної дози, яка є різною для різних людей, відбувається перехід від помірного споживання спиртних напоїв до хворобливої потреби в них.

Природне питання: чому людина добровільно приймає цю небезпечну отруту? За даними французьких учених, більшість піддослідних, за винятком шимпанзе, відмовлялися пити розчини етилового спирту і ніколи не ставали алкоголіками (звичайно, бували індивідуальні винятки). Цей цікавий факт змусив біологів і медиків узятися за вивчення антиалкогольного захисту у тварин і шукати способи зломити цю оборону. Їх цікавило насамперед те, чому такий захист відсутній у людини.

Однією з цілей експериментів стала спроба зробити лабораторних пацюків алкоголіками. Звичайно вони, що дуже обережно ставляться до отрут, відмовляються приймати в день більше 2—3 грамів етилового спирту на кілограм власної ваги. Це та доза, яку організм пацюка здатний за добу перетворити на воду й вуглекислий газ. Не допомагало ні маскування отрути підцукровуванням, ні заміна води в поїлці розчином спирту. Недарма з пацюками так важко боротися за допомогою отруєних приманок. Відчувши незвичний присмак у їжі, пацюк приймає лише невелику її дозу. Якщо після цього він відчує хоч найменші ознаки отруєння, утвориться стійкий умовний рефлекс відрази до тієї їжі, у якій була отрута.

Такий поведінковий механізм є й у людини. Здавалося б, він має підтримуватися тим, що в homo sapіens розвинуті способи передачі інформації (хоча і пацюк, очевидно, вміє повідомити родичам, що таку-то їжу їсти не слід). Наприклад, для того щоб відмовитися від страви з мухоморів, не обов’язково їх спробувати, досить знання про те, що вони отруйні. Але от чому це розумне правило не діє щодо спиртних напоїв? І чому, навіть спробувавши алкоголь, людина на відміну від тварин може перейти від відрази до прихильності до нього?

Зломити протиалкогольний захист у пацюків і мишей дослідникам удалося лише вводячи їм отруту (без їхнього бажання) ін’єкцією в черевну порожнину чи вену. Через чотири дні введення таких ін’єкцій (5 разів щодня по 1 г алкоголю на 100 г ваги пацюка) більшість тварин стали алкоголіками. Це виявлялося в тому, що після припинення ін’єкцій з’являвся так званий абстинентний синдром, чи те, що в побуті називають похміллям. Тварина потрапляла в залежність від отрути. Після цього вона вже охоче пила спирт.

Однак необхідно зазначити, що «алкоголіками» ставали не всі пацюки, різним особинам були потрібні для цього різні дози. При цьому легше інших потрапляли в залежність ті особини, в яких перші ін’єкції викликали особливо сильне отруєння. Ця закономірність дала змогу певною мірою передбачити по першій реакції на алкоголь, наскільки ймовірний розвиток алкоголізму.

І ще один висновок був зроблений з дослідів: у міру звикання до алкоголю і наростання залежності від нього в більшості пацюків відбувалося зменшення гострих симптомів отруєння. Але в тих особин, що особливо страждали від перших ін’єкцій, такого збільшення стійкості чи зовсім не було, чи воно було незначне.

Схоже, що людину підводить саме сильно розвинута здатність до спілкування із собі подібними, котра, здавалося б, як у випадку з отруйними грибами, повинна була б припинити вживання отрути. Перша проба спиртного, як і у тварини, викликає природну відразу. Але мала доза алкоголю (чи навіть велика, що лише почала всмоктуватися в кров) викликає приємний «кавовий ефект». І в поєднанні з тим, що ця отрута дуже розповсюджена в суспільстві, що багатьом молодим людям після першої проби якось незручно відмовитися від другої, це призводить якщо не завжди до алкоголізму, то до звичного вживання алкоголю з усіма наслідками, які звідси випливають.

Як саме він отруює мозок? Мабуть, впливає на багато які «шестерні» біохімічного механізму нервової системи, але найбільше ним зачіпається так звані нейромедіатори — речовини, які виділяються нервовими клітинами і діють на інші нервові клітини. Коли дослідники будуть точно знати, як алкоголь впливає на нейромедіатори, фармакологи зможуть створити ліки, що захищають мозок від цієї отрути і від ще більш небезпечного звикання до неї.

Стосовно піддослідних пацюків і мишей, то нав’язаний їм алкоголізм сам поступово виліковувався. Коли тварині надавали вибір між двома поїлками (одна з водою, а інша з розчином спирту), то пацюк поступово пив дедалі менше спирту і дедалі більше води. І нарешті повністю відмовлявся від отрути. У людини, на жаль, таке самозцілення відбувається вкрай рідко. І все-таки позбутися від алкоголізму можна, але для цього необхідно докласти чимало зусиль.

Диво-слюсар, або Яйця від виразки допомагають

«Кіно багато чого бере з життя, — ділився якось зі мною відомий український сценарист Євгеній Онопрієнко. — А в житті, часом, як у кіно».

— Знімали ми з режисером К. документальний фільм про Донбас. І от у Краматорську, на машинобудівному заводі, де споруджували гігантські крокуючі екскаватори, познайомили нас із диво-слюсарем. Золоті руки, найкращі в країні. Він уже на пенсії був, але міцний, умовили попрацювати, без нього ну ніяк. Приємна, гарна, добра людина. Так би мовити, робоча аристократія. Вранці з ним поговорили, призначили зйомку після обіду.

І от поставили світло, камеру, намагаємося розговорити героя — і нічого не виходить. Слюсар і лика не в’яже. А робітники нам шепочуть: закінчуйте, нічого не вийде. Знімати його можна тільки до обіду, а після — ніяк.

Але до обіду в нього основна робота. І от що ми придумали. Прикріпили до ветерана комсомолку. Вона від нього ні на крок — той у їдальню, вона поруч. Той за столик — і вона відразу. Стежить. Виходять з їдальні, а в нього вже очі блищать, і, звичайно, про які зйомки може йти мова. Коли ж він устиг? Загадка! І обшукують його зранку, очей не спускають, не відходять ні на крок, а він усе одно після обіду п’яний.

А розкрилося все зовсім випадково. Якось упала на підлогу і розбилася пляшка з молоком, яку він приносив з дому (гастрит, мовляв, молочком лікую). Комсомолочка принюхалася — горілкою пахне. Виявляється, він у пляшку з-під молока наливав горілку, зафарбовував її молоком, та так і пробавлявся. Коли таємниця була розкрита, з’явилися... яйця. Слюсар примудрявся витягнути шприцом уміст, залити в яйце горілку і заклеїти дірочку. «Яйця, — казав він, — від виразки допомагають». Але всі вже були напоготові, здогадалися швидко.

А зйомку зрештою ми провели...

В. Н.