За підсумками діяльності уряду, у січні—липні 2007 року продовжилася позитивна динаміка зростання економіки. Приріст обсягів промислового виробництва за січень—липень становив 11,2 відсотка, приріст реального ВВП — 7,7 відсотка. Економічні досягнення підштовхнули зростання соціальних параметрів. У січні—червні нинішнього року, наприклад, проти відповідного періоду 2006-го реальні наявні доходи населення збільшилися на 10,8 відсотка, а середній розмір пенсії підвищився на 21,4 відсотка. Можна наводити ще довгий перелік аналогічних цифр і фактів, які також свідчитимуть про те, що у країні відбуваються реальні позитивні зміни. Однак чи впевнені ми в незворотності цих змін? На жаль, є певні ризики, які добре розуміємо не лише ми, а й ті міжнародні структури, що дуже прискіпливо відслідковують соціально-економічну ситуацію в Україні.

Так, всесвітній економічний форум (ВЕФ) визначив рейтинг конкурентоспроможності України і зробив не дуже оптимістичні висновки. Серед 125 країн нам відвели загальне 78-ме місце, що значно гірше, ніж минулого року. Експерти пояснюють ситуацію низькою якістю діяльності державних і суспільних інститутів, незадовільним рівнем взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади.

Щорічний звіт Doіng Busіness, оприлюднений Світовим банком і МФК, підбив підсумки дослідження «ступеня простоти ведення бізнесу» в 175 країнах світу. Рейтинг враховував тимчасові та фінансові витрати, які потрібні для створення компанії, вартість її діяльності, обсяг податкового пресу, а також вартість ліквідації компанії. Україна посіла 128-ме місце.

Експерти впевнені: позачергові вибори негативно впливають на бюджетну дисципліну, процес приватизації, реалізацію важливих структурних реформ — чинники, що підтримують довгострокові перспективи зростання. Лише активне реформування, встановлення зрозумілих і прозорих правил ведення бізнесу, лібералізація і модернізація економічного законодавства приведуть до якісних змін. У звіті підкреслюється, що реформи мають зменшити податковий тягар, який лежить на всіх компаніях — малих і великих, місцевих і зарубіжних, міських і сільських. Але такі дії, вважають фахівці, потребують неабиякого рівня консолідації гілок влади, їхнього порозуміння з суспільством.

Залишимо довгострокові перспективи, поговоримо про короткострокові. У середині вересня уряд відповідно до вимог чинного законодавства подає до парламенту проект бюджету на наступний рік. Для його розробки було задіяно програмно-цільові методи, стратегічні підходи, в його основі — програма соціально-економічного розвитку країни на 2008 рік, стрижнем якої є активна інноваційно-інвестиційна політика. Все це мало б значно підвищити якість і ефективність бюджету, якщо б не одне «але» — він базується на занадто застарілій фіскальній податковій базі. Новий Податковий кодекс, над змістом якого досить активно працювали експерти і ділова спільнота (у текст увійшло близько 80 пропозицій промисловців і підприємців), мав бути ухвалений парламентом ще в липні. Але його не прийняли, бо парламент в Україні півроку не працює!

Вважаю, що вчасно не зроблений крок вперед насправді є кроком назад. Скільки таких кроків лише останнім часом нарахували нам рейтингові агенції? Може, варто дослухатися? Але для чого, в країні — вибори! Державу накрила хвиля передвиборного популізму: підвищимо пенсії, зарплати, соціальні пільги, знизимо ціни на продукти і пальне, реформуємо армію. Змагання обіцянок набирає обертів, але що стоїть за цим насправді? Залишається згадувати відомого Козьму Пруткова: «Скільки разів не кажи слово «халва», у роті солодко не стане».

Проте за своєю природою вибори є найважливішим майданчиком для обговорення майбутнього шляху розвитку країни, полем для конструктивних і плідних дискусій. Вважаю, що не політичні технології та неосяжні виборчі бюджети, а програми і стратегії мають реально змагатися напередодні виборів. Блоки і партії мають усі можливості адекватно поінформувати людей про свої плани, довести їх реальність та отримати відповідь у вигляді кількості голосів під час виборів. На часі — припинити порожні обіцянки та відвертий популізм, поглибити суспільну дискусію заради відпрацювання зрозумілої та дієвої стратегії суспільно-економічного розвитку.

Активна полеміка навколо моєї книжки «Український прорив» свідчить насамперед про те, що ідея прискореного розвитку оволоділа не лише промислово-підприємницькими колами, а й політичними силами, широкими масами. Лишилося тільки спільними зусиллями втілити цю ідею в життя, адже «Український прорив» — це реальний варіант національної ідеї, яка має об’єднати всіх, незалежно від політичних поглядів. Питання необхідності прискореного розвитку країни нині, в умовах зростання конкуренції на світових ринках, інтеграції України у світовий економічний та політичний простір, стало навіть більш актуальним, ніж 2004 року, коли і було розроблено цю концепцію.

Усі ринково розвинені країни створюють спеціальні регуляторні умови для розвитку особливо значущих для себе високоефективних видів економічної діяльності, які успішно здійснюються завдяки національним конкурентним перевагам. У нас це такі перспективні галузі, як космічна техніка, авіапромисловість, біотехнології, ВПК тощо. Для того, щоб оптимально використати унікальний геостратегічний і природний потенціал України, сюди варто зарахувати також агропромисловий комплекс, транспортну інфраструктуру, гірничо-металургійний комплекс і рекреаційні ресурси.

Зрозуміло, що це зазвичай експортно орієнтовані види підприємництва, і саме цей вектор економічного розвитку найбільше приваблює інвесторів. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на липень 2007 року сягнув 24171,8 мільйона доларів США, що становить 111,8 відсотка до обсягів інвестицій на початок року та 518,6 долара на одного жителя країни. Ще п’ять років тому цей показник був майже вчетверо менший.

Серед найважливіших положень стратегії прискореного розвитку — зниження кредитних ставок за рахунок механізмів рефінансування, кредитування пріоритетних інвестиційних та інноваційних проектів, застосування справді ефективних стимулів повернення тіньових капіталів.

Потрібно змінити стратегію і тактику приватизації —спрямовувати, зокрема, надходження від приватизації на структурну перебудову економіки і на технічне та технологічне оновлення підприємств. Україна має розвиватися, обравши за основу науково обгрунтовані засоби, за рахунок цілеспрямованої інноваційно-інвестиційної політики.

Не хитання з боку в бік, не термінове гасіння «пожеж», а системна, консолідована, послідовна робота створила сучасних лідерів у тих чи інших секторах світової економіки, які протягом останніх десятиріч фактично диктують правила гри. До рецепта успіху додамо здатність відкинути все зайве, політично забарвлене і об’єднатися навколо завдань національної значущості, з особливою увагою до розвитку національних конкурентних переваг.

Україна, економіка якої розвивається на тлі запеклої політичної боротьби, передусім потребує консолідації взаємин держави, політичних лідерів та громадянського суспільства, а також розробки стратегії ефективної співпраці названих сторін. Для того, щоб не допустити стагнації економіки, дуже важливо в стислі терміни вийти на відповідальний, конструктивний, високопрофесійний рівень взаємин: президент —новообраний парламент — майбутній коаліційний уряд.

Отакі, коротко кажучи, головні засади створення умов для сталого зростання валового внутрішнього продукту. Рухаючись саме таким шляхом, багато країн досягли вагомих успіхів. Але, мабуть, найпереконливішим може стати тут приклад із новітньої історії США. Коли у 1986 році Америка зіткнулася із найсерйознішими соціально-економічними викликами від часів Другої світової війни — велетенський внутрішній і зовнішній борг, втрата лідерства у світових технологіях, на зовнішніх ринках тощо. Саме тоді кілька десятків провідних підприємців, фінансистів, учених, парламентаріїв, представників громадянського суспільства утворили раду, яка висунула ідею національної конкурентоспроможності на передній план суспільної думки. І сьогодні — це потужне партнерство приватного, публічного сектору і громадянського суспільства, яке значною мірою формує і корегує стратегію довгострокової конкурентоспроможності та поточні пріоритети американської адміністрації. Водночас особливо підкреслю, що незалежно від того, який політичний колір адміністрація має. Але найголовніший чинник успіху полягає в тому, що концепція опанувала всіма верствами американського суспільства і отримала загальнонаціональну підтримку.

Здоровий глузд, одвіку притаманний українському народові, досвід країн, які саме через об’єднання зусиль всього без винятку суспільства створили міцне підгрунтя високих досягнень, нарешті, просто інстинкт самозбереження підказують: руйнівна філософія протистояння та конфронтації має бути якнайшвидше змінена на протилежну — консолідації. Всі умови, підстави і потрібну для соціально-економічних перетворень структуру в державі створено. А оскільки будь-яка країна тримається на економіці, то формула успіху дуже проста: влада і бізнес приречені бути надійними партнерами.

Анатолій КІНАХ, президент Українського союзу промисловців і підприємців.