У попередній публікації ми розповідали не тільки про те, як проходила підготовка до початку процесу імплементації результатів до Основного Закону країни, а й дали розкладку політичних сил у парламенті. Власне до дня «Х» готувалася і виконавча влада, і парламентська опозиція. Врешті 5 липня 2000 року у Президента країни відбулася нарада з керівництвом Верховної Ради та уряду, лідерами депутатських груп і фракцій. Як розповів в інтерв’ю для «Голосу України» заступник Голови Верховної Ради Степан Гавриш, «на п’ятій сесії будуть схвалені три зміни до Конституції за підсумками референдуму». Проте, на його думку, з’явилося кілька запитань. Конституційний Суд, зокрема, запропонував скоригувати або уточнити деякі зміни. Йшлося передусім про депутатську недоторканність, гарантії прав парламентської меншості, механізм бюджетного процесу в разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради. Степан Гавриш водночас звернув увагу на ще одну проблему: якщо до президентського законопроекту, проаналізованого Конституційним Судом, буде внесено будь-які зміни, навіть одне слово чи кома, його треба буде знову направляти на висновок до КС.

251 голос для президентського законопроекту

Водночас заступник Голови Верховної Ради висловив особисту позицію: якщо парламент не затвердить підсумки референдуму, він має саморозпуститися. А напередодні голосування в парламенті законопроекту про внесення змін до Конституції Голова Верховної Ради Іван Плющ, хоча і висловив упевненість у тому, що парламент схвалить законопроект, внесений Президентом, додав: в разі остаточного схвалення змін до Конституції може виникнути низка труднощів. На його думку, певні політичні сили і депутати «зацікавлені зірвати ситуацію, яка веде до стабільності».

У свою чергу, його перший заступник Віктор Медведчук сказав журналістам, що немає потреби одночасно розглядати два законопроекти — президентський і депутатський, бо, мовляв, є два суб’єкти законодавчої ініціативи.

І от нарешті настало 11 липня. Опозиція одразу перейшла в бій. Так, Олександр Мороз виголосив заяву фракції «Лівий центр». Він, зокрема, звернув увагу на те, що «Верховна Рада стає учасником небезпечної політичної комбінації, наслідком якої може бути державний переворот і узурпація влади олігархами, втрата державності.

Складовою цієї комбінації є проведення через Верховну Раду президентського проекту змін, який ревізує результати всеукраїнського референдуму та передбачає закріплення авторитаризму...»

«Лівий центр» запропонував, «щоб не допустити небезпечного розвитку подій та захистити честь парламентаризму», провести збори депутатів, усі проекти законів, що стосуються змін до Конституції і пов’язані зі змістом проведеного референдуму, розглянути одночасно. Окрім того, Олександр Мороз вважав за потрібне «підтримати пропозицію групи депутатів про специфіку поіменного особистого голосування поправок до Конституції, особисте підтвердження кожним депутатом свого рішення...»

Тим часом опозиція почала вимагати переголосування Земельного кодексу, прийнятого дещо раніше, бо, мовляв, значна частина народних депутатів, картки яких голосували в залі, були або на лікарняному, або у відрядженнях. Як влучно сказали колеги, «Конституція вперлася в землю».

Однак після всіх дебатів представляти президентський проект змін до Основного Закону надали заступникові міністра юстиції Броніславу Стичинському (зауважимо: міністр Сюзанна Станік випадково чи цілком свідомо у цей час перебувала у відпустці). Тому дивним видається вибір кандидатури. По-перше, законопроект вносив Президент і він, за логікою, мав би його представляти у Раді. З другого боку, було визначено співголів Конституційної комісії — ними стали тодішній глава президентської адміністрації Володимир Литвин і Перший заступник Голови Верховної Ради Віктор Медведчук. Думаю, якби всі пропрезидентські сили були зацікавлені у реформі системи влади, то, напевне, хтось із них і мав би виступити того дня з парламентської трибуни.

Не дивно, що заступник міністра юстиції був надто лаконічний і фактично лише висловився про результати референдуму та рішення Конституційного Суду. Він не зумів також відповісти на жодне із конкретних запитань, які ставили народні обранці. Хіба що повідомив про те, що робоча група працює над законопроектом, який стосується змісту четвертого запитання референдуму про двопалатний парламент.

А от його візаві, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Ігор Коліушко у своїй доповіді передусім розповів, про що йшлося на засіданні комітету. Зокрема, комітет звернув увагу на те, що «в око впадає деяка недопрацьованість. Принаймні ми не змогли знайти відповіді на запитання, які виникають при прочитанні цього документа...» На них «не дав відповіді навіть доповідач від Президента».

Ігор Коліушко звернув увагу на те, що зміна кількості депутатів із 450 до 300 має бути врегульована у Конституції з визначенням терміну та способу зменшення кількості депутатів. Окрім того, на його думку, частину третю статті 80, у якій ішлося про імунітет народних обранців, слід замінити іншою нормою, яка обмежувала б гарантії депутатської недоторканності і встановлювала б інший порядок притягнення народних депутатів до кримінальної відповідальності. Він звернув увагу на те, що такий підхід реалізовано у проекті закону про внесення змін до статті 80, зареєстрованому 21 січня 2000 року і направленому до Конституційного Суду. «На жаль, минуло вже півроку, але й досі висновку КС щодо цього законопроекту так і не отримали», — наголосив Ігор Коліушко.

Співдоповідач звернув увагу на те, що ніхто — ні Президент, ні його оточення — так і не пояснив, що треба зробити Верховній Раді, щоб констатувати юридичний факт утворення парламентської більшості. Ігор Коліушко також докладно зупинився на інших проблемних моментах законопроекту про зміни до Конституції. А у відповідях на запитання заявив, що парламентський Комітет з питань правової політики дійшов висновку і вніс проект постанови про відхилення проекту закону про внесення змін до Конституції за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, внесеного Президентом. І додав: «У зв’язку з тим, що процедура внесення поправок до законопроекту про зміни до Конституції ніким не визначена і ми з вами її не обговорювали, приймати такий закон не можна». А в завершальному слові наголосив на тому, що «насправді мова не йде про внесення змін до Конституції. Я вважаю, що Президент справді має намір розігнати нас і створити кишеньковий парламент».

Під час обговорення законопроекту опозиціонери не скупилися на вислови. Так, комуніст Павло Баулін заявив, що «спершу викрутили руки Конституційному Суду — так званий президентський проект проходить так звану незалежну інстанцію. На черзі — парламент. 226 голосів цей злочинний проект, мабуть, набере. Але чи набере 300 голосів? Після купівлі більшої частини депутатів тих, хто продасть олігархам і матір рідну, наблизилося до цієї позначки, хоча небагато голосів все-таки не вистачає. Тож нас ще очікують гарячі баталії».

Анатолій Матвієнко (партія «Собор), у свою чергу, наголосив: «Президент сьогодні має найбільше прав з усіх президентів Європи, він ще хоче прав, але не просить у нас обов’язків. Якщо ми будемо навантажувати те, що не тягне, то руху від того в нас не буде. Найслабша ланка нашої владної вертикалі — це Кабінет Міністрів. Тому давайте думати, як збалансувати права і обов’язки, а не як сьогодні сховатися за ширму і отримати комусь якісь енергоресурси чи ще щось, продавши Україну».

Лідер соціалістів Олександр Мороз у своєму виступі звернув увагу на низку інших обставин: «Викликає протест цинічність технології забезпечення намірів тих, хто стоїть за проектом закону. Суть цієї технології можна висловити низкою риторичних запитань. Чому Конституційний Суд, аналізуючи проекти законів на відповідність Конституції, так невиправдано довго зволікав з обнародуванням свого рішення, в тому числі такого простого, який ми сьогодні розглядаємо? Як можна пояснити графік розгляду проектів по суті: президентського — за день до завершення сесії, проекту депутатів — наступного дня після закриття сесії? З яких пір Конституційний Суд починає називати дату винесення рішення з питань, які є предметом його розгляду? Чи відомо суб’єктам розгляду змін до Конституції те, що прийняття рішення одного проекту змін відповідно до статті 158 Конституції автоматично виключає розгляд інших проектів подібного змісту до завершення каденції нинішнього парламенту? На якій підставі гарант дотримання Конституції та наближені до нього особи привласнили право тлумачити результати референдуму, в тому числі щодо чисельності палат парламенту? Хто дав право представникам не законодавчої влади, включаючи Президента, узурповувати повноваження Верховної Ради, визначені пунктом 1 статті 85 Конституції, створюючи так звану конституційну комісію, визначаючи її завдання і таке інше? Хто дозволив керівництву Верховної Ради самоусунутися в цьому випадку від своїх обов’язків? Чому намагання переглянути систему організації державного життя в часі та змісті повністю збігається з подібними намірами у сусідній державі та повторює схеми, відкинуті українським парламентом чотири роки тому?»

Однак 13 липня 251 народний депутат підтримав проект закону про внесення змін до Конституції за результатами всеукраїнського референдуму, внесений Президентом України.

Конституційний Суд відправив опозицію в нокдаун

Саме того дня, коли у парламенті ламалися списи довкола президентського законопроекту змін до Основного Закону країни, Конституційний Суд оприлюднив свій висновок стосовно іншого, підготовленого групою депутатів.

Зокрема, суд визнав «відсутність комплексних, системних змін до Конституції України у зв’язку із запровадженням двопалатного парламенту в запропонованому народними депутатами України варіанті вже сама по собі унеможливлює всебічний аналіз пропонованих змін до Конституції на предмет їх відповідності статті 157 Конституції України.

До того ж, як випливає з переліку статей Конституції України, зміни до неї, пов’язані із запровадженням двопалатного парламенту, стосуються не тільки розділів 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14, 15, а й розділів 1, 3, 13 Конституції України, порядок подання законопроекту змін до яких відрізняється від порядку подання законопроекту про внесення змін до інших розділів Конституції України (стаття 156)...»

Отож КС припинив провадження у цій справі в тій частині законопроекту, яка стосується змін, прямо або опосередковано пов’язаних із запровадженням двопалатного парламенту.

Він визнав також такими, що не відповідають Конституції положення статті 80, які стосуються депутатського імунітету. І визнав такими, що відповідають Основному Закону, зміни до статті 90 та пункту 8 першої статті 108 законопроекту.

А тим часом президентська команда скликала перше засідання конституційної комісії з підготовки законопроектів за підсумками всеукраїнського референдуму. Під час засідання виникла версія формування двопалатного парламенту. Як сказав Перший заступник Голови Верховної Ради Віктор Медведчук, пропонується, що одна палата складатиметься із 210 народних депутатів, яких обиратимуть на мажоритарній основі. Верхня (під умовною назвою Сенат) — із 81 депутата. Їх обиратимуть по троє від кожного регіону. Окрім того, були утворені дві робочі групи. Одну очолив ректор Харківської юридичної академії Іван Тацій, другу — міністр юстиції Сюзанна Станік. Перша група мала розробити проект змін до Конституції, а друга — вивчити питання нового виборчого законодавства.

Але перед тим, як піти на парламентські канікули, глава парламенту Іван Плющ дав прес-конференцію, на якій, зокрема, сказав, що схвалення проекту змін до Конституції за підсумками всеукраїнського референдуму «немає ніякого відношення до наступу на законодавчу владу або парламентаризм». Водночас він висловив переконання, що «проблема проведення реформ в Україні полягає в розмитості влади. І це потребує дієвості влади». Окрім того, Голова Верховної Ради вважає: «Відносини між гілками влади, парламентом, урядом і Президентом за період п’ятої сесії були більш ніж рівноправними». Іван Плющ категорично відкинув визначення «пропрезидентський парламент». І він радий, що Президент першим запропонував припинити «законодавчий футбол», тобто «вето». Для цього, сказав Іван Плющ, для узгодження напрацювання законопроектів створено робочі групи із представників Верховної Ради, уряду і адміністрації Президента.

Немає парламенту — не можна казати, що країна стала на демократичний шлях розвитку

Своєрідним підсумком процесів, які відбувалися того року в країні, стало інтерв’ю Голови Верховної Ради Івана Плюща, яке він дав «Голосу України» з нагоди десятої річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет УРСР:

«— Які уроки парламентаризму за це десятиріччя ви отримали для себе? Чи вважаєте ви, що «оксамитова революція» може повторитися?

— Уроків так багато, що це може бути темою окремого інтерв’ю. Ми — країна молодої демократії. Парламент — це перша ознака і найголовніша ознака розвитку суспільства, яке йде демократичним шляхом. Немає парламенту — не можна казати, що країна стала на демократичний шлях розвитку...

...Я назвав би це явище не «оксамитова революція», а створенням правлячої коаліції. Ось і в Європі кажуть: коаліція партій сформувала уряд. Це обов’язковий елемент парламентської демократії. Тепер навіть важко уявити, як можна було жити без такої коаліції в парламенті. Це явище повинно повторюватися після кожних виборів, а може повторитися і без виборів... Ми і в подальшому в законах передбачатимемо відповідальність коаліції за уряд і його формування, прийняття бюджету і контроль за його виконанням. Все це буде враховано під час доопрацювання Конституції».

А тим часом європейська спільнота, занепокоєна тим, що відбувалося в Україні, схоже, захотіла отримати інформацію, що називається, з перших вуст. З послами країн—членів ЄС 20 липня зустрілися Перший заступник Голови Верховної Ради Віктор Медведчук і суддя Конституційного Суду Петро Мартиненко. Віктор Медведчук, зокрема, поінформував про перебіг імплементації результатів всеукраїнського референдуму. Під час розмови він висловив думку, що чимало питань може бути врегульовано не на рівні Основного Закону, а на рівні чинного законодавства після внесення змін до Конституції.

Щодо депутатської недоторканності, то Перший заступник глави парламенту висловив переконання, що «йдеться про обмеження її обсягів і приведення їх у відповідність з міжнародним досвідом законодавчого вирішення аналогічних питань».

Окрім того, Віктор Медведчук сказав, що для реалізації другого питання референдуму створено робочу групу з розробки законопроекту, який врегулював би питання існування і формування парламентської більшості. Зокрема, пропонується передбачити його вплив на процеси формування уряду без скорочення повноважень Президента. Тому розробляються механізми, відповідно до яких глава держави зможе запропонувати кандидатуру прем’єра і членів Кабінету Міністрів, попередньо узгоджені з парламентською більшістю. Така схема, на думку Першого заступника Голови Верховної Ради, забезпечить максимальне співробітництво гілок влади.

Гаряча осінь 2000 року

5 вересня розпочала роботу шоста сесія Верховної Ради третього скликання. Народний депутат Ігор Шаров у день її відкриття оптимістично сказав: «Для успішного завершення процесу імплементації результатів всеукраїнського референдуму парламентаріям необхідно зібрати 300 голосів. І, я переконаний, це відбудеться без особливих складнощів, бо необхідність внесення змін до Конституції випливає з логіки здорового політичного прагматизму і є прямою вказівкою народу, ігнорувати яку народні депутати просто не мають права».

А тим часом до творення змін у Конституцію вирішили долучитися і регіональні еліти. 9 вересня у Києві відбувся другий з’їзд Союзу лідерів місцевих і регіональних влад (його матеріали, щоправда, були оприлюднені лише 8 листопада у «Голосі України»). На з’їзді було затверджено пропозиції цієї організації з підготовки змін до Конституції, які випливають із рішень всеукраїнського референдуму за народною ініціативою (пропозиції стосувалися формування і повноважень другої палати Верховної Ради України). Зокрема, регіональні еліти вважали за потрібне, щоб ця палата представляла інтереси областей і АРК. Вона, на їхню думку, мала формуватися органами місцевого самоврядування шляхом делегування у другу палату представників своїх регіонів і діяти на непостійній основі. Право висувати кандидатів пропонувалося:

— регіональним організаціям державної влади (виконавчої),

— органам місцевого самоврядування базового рівня (міста, селища, села),

— органам місцевого самоврядування регіонального рівня.

На їхню думку, висувати кандидатів у регіонах мають право Прем’єр-міністр, збори голів територіальних громад, а також депутати Верховної Ради АРК, обласних рад, міських (міст-регіонів) рад на пленарному засіданні.

Палата мала схвалювати (не схвалювати) закони, затверджувати загальну структуру, кількість Збройних Сил, Служби безпеки тощо. Окрім того, регіональні еліти хотіли закріпити за собою низку інших важливих для життя країни повноважень.

(Варто нагадати, що Союз було сформовано з ініціативи московських спеціалістів зі створення кризових фахівців, які в одному з виборчих штабів кандидата в Президенти Леоніда Кучми у 1999 році за кілька тижнів до першого туру виборів глави держави замінили ростовських політтехнологів. Таким кроком хотіли паралізувати координаційну раду з питань місцевого самоврядування при Голові Верховної Ради.)

Однак через тиждень, з 16 на 17 вересня, зник журналіст Георгій Гонгадзе. Його зникнення, а згодом «касетний скандал» фактично змінили хід реалізації результатів всеукраїнського референдуму із внесення змін до Конституції.

Ще, правда, 13 жовтня Перший заступник Голови Верховної Ради Віктор Медведчук повідомить, що найближчим часом Конституційна комісія розгляне два законопроекти, які стосуються умов створення і діяльності парламентської більшості, а також механізму притягнення народних обранців до кримінальної і адміністративної відповідальності.

Законопроект також визначав терміни створення і умови діяльності більшості. Зокрема, після розпаду більшості її діяльність треба було відновити протягом місяця або сформувати в іншому складі в той самий термін. Проект передбачав процес безпосереднього впливу на формування уряду фракцій, що входять до складу більшості. Зокрема, вони могли запропонувати Президенту кандидатуру глави уряду або кандидатури членів Кабінету Міністрів прем’єру, який у свою чергу подав їх на затвердження главі держави.

Інший законопроект передбачав випадки, коли проти народних депутатів могла бути порушена кримінальна справа, механізм притягнення його до кримінальної відповідальності і умови, за яких депутат може бути затриманий або заарештований і коли щодо нього можуть бути застосовані слідчі дії.

Однак Венеціанська комісія наполягала на тому, щоб гарантії імунітету були виписані в Основному Законі країни. Як і умови формування більшості, умови її розпуску і розпуску парламенту. Проте вони, на думку Віктора Медведчука, були недостатньо аргументовані.

Робота над законопроектами тривала. І 30 жовтня співголова Конституційної комісії, глава адміністрації Президента Володимир Литвин повідомив, що комісія прийняла за основу і доручила робочій групі протягом десяти днів доопрацювати проект закону «Про статус народного депутата». Окрім цього, мав бути доопрацьований і законопроект про дострокове припинення повноважень парламенту. На думку Володимира Литвина, вирішальну роль у позбавленні депутатської недоторканності мав відігравати Верховний Суд. Він також підкреслив, що в цьому законопроекті «гарантії депутатської діяльності більші, аніж в Конституції».

А тим часом скандал довкола зникнення Георгія Гонгадзе продовжував розвиватися. Нібито його тіло знайшли у Таращанському районі. Почалися масові протести журналістів. Долучилася до резонансної справи і Верховна Рада, яка створила тимчасову спеціальну комісію, яка мала вивчити обставини зникнення, а можливо, й загибелі журналіста.

Не дивно, що постійний представник Президента у Верховній Раді Роман Безсмертний на початку листопада заявив, що не виключає того, що розгляд законопроекту за підсумками всеукраїнського референдуму може бути відкладений на наступну сесію. Для цього, на його думку, варто було б «внести корективи» у текст законопроекту і направити його у Конституційний Суд для отримання ще однієї експертизи. «У цьому разі парламент залишає за собою право затвердити законопроект 300 голосами на наступній сесії», — сказав законодавець.

Водночас Роман Безсмертний повідомив, що розробляється законопроект, який дасть змогу проголосувати за втілення результатів всеукраїнського референдуму ще на шостій сесії. Але для цього, на його думку, треба знайти компроміс між позиціями Президента, уряду, Верховної Ради, у тім числі парламентської більшості та опозиції.

Власне, підбиваючи підсумки 2000 року, на прес-конференції Голова Верховної Ради Іван Плющ зупинився на парламентських «боргах». Одним з них стала імплементація результатів всеукраїнського референдуму. Народні обранці так і не змогли прийняти остаточно зміни до Конституції. А тому, за словами Івана Плюща, Верховна Рада потрапила в певну правову колізію. Він звернув увагу на те, що в Конституції йдеться про те, що остаточне схвалення змін до Основного Закону має відбутися на наступній сесії після попереднього схвалення парламентом. А як тлумачити цю норму? «Я, наприклад, не знаю, тлумачити не можу, оскільки єдиним органом, який тлумачить Конституцію, є Конституційний Суд», — сказав глава парламенту. На його думку, щоб вийти з ситуації, треба або проголосувати законопроект на шостій сесії, або підготувати новий і знову направити у Конституційний Суд.

Ось так закінчувався для молодого українського парламентаризму останній рік минулого тисячоліття.

(Далі буде).