Ще в статусі кандидата в народні депутати від блоку Юлії Тимошенко в березні минулого року Олег Ляшко (на знімку) пообіцяв мешканцям селища Дігтярі, що в Срібнянському районі на Чернігівщині, посприяти з вирішенням багаторічної та багатостраждальної газифікації села. Ще торік, у тому холодному й непевному березні, більшість дігтярівців називали поміж себе Олега Ляшка хоч і молодим та енергійним, але мрійником чи фантастом. Мовляв, хто за те лишень не брався, хто лиш не обіцяв! Сам Федір Шпиг шарпав на грудях сорочку і казав про той газ для них: зробимо! Так, подумайте, хто такий Шпиг, з його в’язкою ключів від сейфів, де гроші лежать, і хто такий, хоч і заповзятливий, але Ляшко?! Так гомоніли тоді у селі люди, великої надії з тим газом на Олега Ляшка не покладали, бо і взагалі останнім часом мало кому вірили, проте немало хто саме за його політичну силу — блок Юлії Тимошенко — віддав на виборах свій голос.

Вибори тоді скінчились. Олег Ляшко став народним депутатом України. І про обіцянку свою не забув. Щоправда, позмагатися за те, щоб державні надходження були спрямовані саме в Дігтярі, довелось немалими зусиллями. Адже на Чернігівщині газифіковано усього трохи більш як 24 відсотки сіл. Довелось не в одному високому кабінеті переконувати, аргументовано наполягати, що саме в Дігтярях і саме зараз економічно найсприятливішим буде завершити розпочату колись «газоепопею».

Урешті, після копітких пробивних зусиль народних депутатів України від блоку Юлії Тимошенко Олега Ляшка та Івана Куровського обсяг державної субвенції для Чернігівщини цього року становив 27 мільйонів 560 тисяч гривень. Отож надіям дігтярівчан судилося збутись.

І ось, не так давно, якраз напередодні Яблучного Спасу — храмового свята в Дігтярах — тут урочисто спалахнув газовий факел. Місцеві можновладці тією подією так були втішені, що в поспішних приготуваннях забули запросити того, хто, може, найбільше й доклав зусиль, аби сталося так, як сталося. І якби не тамтешній помічник Ляшка, то люди б раділи, дякували б сільському голові, виконувачу обов’язків голови райдержадміністрації, аплодували б районній раді, всім підрядним газовим організаціям, і, власне, правильно б робили, бо людям, за великим рахунком, не дуже то й цікаво — хто і скільки зробив. Головне, що в них тепер є природній газ. Думаю, що могли про Олега Ляшка того дня жодного разу й не згадати, якщо б він не приїхав. Це так схоже на нашу ментальність та наші сумні подекуди традиції. Але не хочеться про сумне, бо свято справді вдалося. Було багато виголошено гарних слів, у старших людей блищали сльози. Місцевий панотець Микола освятив голубий вогник. Гарно співав самодіяльний хор. А із сусідніх обійсть уже пахло храмовими голубцями...

Ми поверталися до столиці. Бадьорий і оптимістичний, як правило, Ляшко мовчки дивився з вікна авто на вечірні краєвиди. І думаю, я безпомилково вгадав, про що він тої миті думав. Про те, напевно, що невдячність коле в серце, ображає, привносить сум’яття, примушує замислюватись: так навіщо тоді, заради чого? Але все те — лиш на якусь мить. Бо сказано ж: роби добро, коли маєш у душі наснагу, і не очікуй, що тобі подякують.

Майже по двох сотнях кілометрів, вже під Броварами, Олег Ляшко перервав мовчанку: — Тепер треба до сусідніх Іванківців газ провести. Я ж тамтешнім людям обіцяв.