У травні 2007 року на 6-му засіданні Керівного комітету з питань культури Ради Європи міністр культури і туризму України Юрій Богуцький представив «Національний звіт про культурну політику в Україні», підготовлений Українським центром культурних досліджень в рамках участі України у Програмі оглядів національних культурних політик Ради Європи. Після обговорення зазначеного документа Україна стала 27-ю державою—членом Ради Європи (із 47 держав-членів), яка має власний звіт про культурну політику.

«Національний звіт про культурну політику в Україні» розміщено на офіційному сайті Міністерства культури і туризму (www. mіncult. gov. ua). Вже відбулося його перше громадське обговорення на «круглому столі» в Українському центрі культурних досліджень. Очікується, що цей документ стане ефективним важелем трансформації культурної політики в світлі тенденцій, які відбуваються в сучасному українському суспільстві.

Після детального вивчення «Національного звіту» міжнародні експерти Ради Європи склали свій звіт — «Культурна політика України: оцінка міжнародних експертів». Повністю його текст також можна прочитати на офіційному сайті Міністерства культури і туризму України. Вступне слово до цього звіту підготував директор Британської Ради в Києві Террі САНДЕЛЛ. Пропонуємо вашій увазі передмову пана Санделла.

Вступне слово директора Британської ради в Києві Террі Санделла до Звіту міжнародних експертів про культурну політику України

Це 27-й огляд національної культурної політики, підготований Радою Європи. Такі огляди готуються на прохання уряду відповідної країни на умовах партнерської співпраці між Радою Європи та органами, відповідальними за культуру в цій країні.

Загалом робота над такими оглядами складається з трьох процесів, по закінченні кожного з яких ми отримуємо певний «продукт». Практика роботи над найвдалішими оглядами свідчить про те, що ці процеси стали найважливішими складниками роботи, бо вони часто сприяли:

- дисциплінованому збиранню та аналізу інформації про культурний сектор країни, якої досі бракувало;

- зміні поглядів і практик у відповідній країні, що сприяє новим та ширшим дискусіям з приводу культури серед політиків, практиків та громадськості;

- формуванню більш упевненого, тривкого та динамічного підходу до розуміння потреб культурної політики та її вироблення.

Ось ці три процеси та «продукти»:

1. Національна кампанія збирання інформації та виявлення тенденцій, яка часто триває досить довго і завершується створенням «Національного звіту» (його готують місцеві експерти під егідою Міністерства культури).

2. Поїздки, зустрічі та збирання інформації групою експертів від Ради Європи; вони готують «Звіт експертів Ради Європи», в якому дається зовнішня оцінка стану культури в країні.

3. Офіційна презентація вищеназваних звітів у Раді Європи, після чого в країні проводять тривалі консультації з метою опрацювання висновків, викладених у звітах. У разі проведення внутрішніх консультацій кінцевим продуктом часто є «Національна дискусія» — організована широкомасштабна консультаційна кампанія, яка нерідко завершується національною конференцією та офіційним затвердженням нових напрямів чи методів культурної політики.

Огляд культурної політики в Україні проведено вчасно. Жваві й часто гострі дебати про долю національної культури почалися ще у бурхливу пору перших років незалежності. Вони тривають і далі, але відтоді став очевидним неминучий розрив між прагненнями, з одного боку, і реаліями «перехідного» періоду — з другого, навіть якщо говорити про прагнення зберегти основну культурну інфраструктуру країни.

Хоча масштабні і болючі перетворення в Україні тривають, останнім часом тут помітні серйозні зміни на краще. Ці зміни, які мають історичне значення для всієї Європи, відбуваються водночас зі зміцненням незалежності держави та змужнінням її демократії.

Зрозуміло, що, коли країна намагається позбутися старих і звичних (принаймні для старшого покоління) структур і практик і замінити їх на нові, незвичні і нерідко складні для розуміння, то політика і законодавство не завжди встигають відповідно реагувати на ці зміни.

Новий суспільно-політичний клімат і 15 років незалежності — це добра нагода оцінити, звідки вийшла Україна й куди вона прямує, а також поставити чіткі запитання: наскільки її культурна політика відповідає сучасним і майбутнім потребам і наскільки вона закорінена в минулому. Хоча багато груп українського суспільства і окремі його представники досі відчувають сильну і зрозумілу ностальгію за радянським минулим, чомусь легко забувається, як швидко для багатьох людей стерлося це минуле. Забувається й те, що радянське минуле взагалі не існує для тих, хто був підлітком під час «перебудови» і став дорослим у період незалежності України (зараз їм близько 35).

Є ще один цікавий і важливий чинник, який вплинув на вчасну появу цього огляду культурної політики, — особистий. Ідею про участь України в підготовці огляду культурної політики за схемою Ради Європи три роки тому висловив тодішній міністр культури Юрій Богуцький; саме він зробив перший і серйозний крок для того, щоб зблизити Україну і Раду Європи у сфері культури. Цей факт безперечно вартий згадки тут. Його наступники на посаді міністра також з ентузіазмом підтримали цю ініціативу, і робота почалася. Наприкінці минулого року пана Богуцького знову призначили міністром. Тож в умовах роботи над цим документом, яку провадили українські експерти й консультанти та група від Ради Європи, мало місце цікаве і, можна сподіватися, плідне поєднання змін та сталості.

Ми сподіваємося, що ці особливі умови — добре знамення для початку фахових, толерантних, прагматичних та продуктивних дискусій з культурної політики в Україні і що вони слугуватимуть каталізатором для визначення нових напрямів та запровадження інновацій. Попри величезні труднощі (особливо це стосується фінансування культури), є всі підстави для впевненості в цьому. У цій сфері, як і в багатьох інших, Україна має вдосталь інгредієнтів, необхідних для успіху; потрібні лишень належні рецепти, щоб найкращим чином використати їх. Пошук цих рецептів (а тут неминуче будуть помилки, на яких, втім, вчаться) може бути складним і триватиме довше, ніж багатьом уявляється.

Після гастрономічної аналогії доречно згадати і про надзвичайно щиру гостинність та бажання допомогти, виявлені до групи експертів Ради Європи у Києві, Донецьку та Донецькій області під час двох офіційних поїздок (17—24 січня 2005 та 16—21 січня 2007 року). Ми дякуємо за це, і як експерти, і особисто, —численним консультантам, помічникам та працівникам культури.

Нашу програму, до якої було залучено широке коло людей, дуже ефективно і професійно координувало Міністерство культури і туризму. Особливу подяку висловлюємо міністру Юрієві Богуцькому та його заступникові Тимофію Кохану — не лише за вагому особисту участь, а й за відкритість і прямоту в дискусіях, які нам довелося вести. Вони продемонстрували нам безсумнівне бажання вести свою країну до активного, прагматичного та ефективного діалогу щодо європейських стандартів та сприяти співпраці в галузі культури на міжнародному та національному рівні. Нам було приємно з ними працювати.

Ми також дякуємо іншим працівникам міністерства, нинішнім та колишнім. Окремо варто згадати тих, хто надавав нам серйозну організаційну допомогу. Це — Ольга Костенко, колишній заступник міністра культури, та Світлана Павлиш, яка супроводжувала нас під час другої поїздки в Україну.

Висловлюємо подяку людям, з якими ми зустрічалися в Донецьку і Донецькій області. Микола Пташка, начальник обласного управління культури і туризму і головний координатор нашого перебування в цьому регіоні, організував нам зустрічі з місцевими спеціалістами і забезпечив успішність поїздки. Ми особливо вдячні Наталі Шинкаренко, заступникові начальника обласного управління культури, яка презентувала нам план роботи управління на 2006—2011 рр.

Кваліфіковану допомогу ми отримали від Олександра Гриценка, директора Українського центру культурних досліджень. Колектив центру підготував детальний проект Національного звіту, що містив багато цінної інформації і статистичні дані, яких ми не могли отримати ніде більше. Додаткову інформацію надали нам працівники ГО «Центр «Демократія через культуру» та його керівник Олександр Буценко, який також супроводжував нас у Києві та Донецьку під час другої робочої поїздки. Обом їм — Олександру Гриценку та Олександру Буценку — ми висловлюємо велику подяку за надану ними особисту та професійну підтримку.

Ми дякуємо усім іншим людям, які виявили інтерес до нашої роботи. Сподіваюся, вони вибачать мені те, що я не зміг назвати їхні імена.

Нарешті, я хочу подякувати своїм колегам з Ради Європи. Із Страсбурга нам дуже допомагали спочатку Доріна Боде, а потім Катрін Меркле; їм обом, у свою чергу, допомагала Марі-П’єр Фронто. Доріна Боде супроводжувала нас під час першої поїздки, а Катрін Меркле — під час другої. В період, коли готувався цей звіт, відбулися значні зміни в уряді та парламенті України, а також серед персоналу Ради Європи у Страсбурзі.

Це створило певні труднощі в роботі і змінило початковий графік виконання роботи. Ми вдячні за наполегливість, яку виявило Міністерство культури України, та за постійну підтримку з боку Боба Палмера, директора з питань культури, культурної та природної спадщини, та Габріели Баттаїні-Драгоні, генерального директора з питань освіти, культури, молоді та спорту.

Я дякую моїм колегам з Ради Європи, які брали участь у першій і другій робочих поїздках до України, за те, що робота над оглядом стала приємною і цікавою справою. Учасниками першої поїздки були Деяна Данаїлова (директор департаменту міжнародної культурної політики, Mіністерство культури Болгарії), Саймон Манді (консультант, Велика Британія), Норберт Рідль (директор департаменту державної канцелярії, Австрія) та Делія Мучіца (генеральний секретар Міністерства культури та релігії, Румунія). У другій поїздці взяли участь Деяна Данаїлова, Норберт Рідль та Надя Своб-Доліч (науковий радник Інституту міжнародних відносин, Хорватія).