Нотатки з приводу малюкової смертності

Либонь, найважливіший показник у статистиці охорони здоров’я — малюкова смертність. Це коли немовлята помирають у віці до одного року. Кожний такий трагічний випадок є приводом до серйозної розмови і відповідних висновків. На жаль, не на рівні Кабміну, а лише в медичній галузі області. А вона ж, бідна, останніми роками тим самим урядом фінансується як остання жебрачка на закутковій паперті...

На Сумщині (в більшості інших регіонів України загальна картина ще гірша) статистика цієї смертності сумна і страшна. У першому півріччі нинішнього року в області померли 44 (!) немовляти, що значно більше, ніж за минулі роки. Чому? Відповідь на це запитання намагалися знайти керівники охорони здоров’я регіону на засіданні колегії. Чи ж знайшли?

Життя немовлят — на відкуп байдужості й амбіціям...

З огляду на складність демографічної ситуації, на Сумщині для розширення відділення інтенсивної терапії новонароджених в Сумській обласній клінічній лікарні та палати інтенсивної терапії новонароджених у пологовому будинку Сум цього року в бюджеті передбачено 1,12 мільйона гривень. Ще 5 мільйонів дотації виділено для надання невідкладної допомоги дітям.

Завідувач відділення дитячої патології обласного патологоанатомічного бюро Сергій Захарченко пов’язує зростання показників малюкової смертності із введенням в Україні в цьому році європейських критеріїв живонародження. Дещиця правди, але тільки дещиця, в цьому є. Як, скажімо, можна виходити шестимісячну крихітку вагою у півкілограма і зростом у 25 сантиметрів? Проте, як засвідчила медстатистика, із 44 немовлят лише трійко важили менше кілограма. Отже, Європа тут як п’яте колесо до двоколісного візка.

— Виживання новонароджених залежить не від наявності дорогих медичних технологій, а насамперед від доступності допологової допомоги, — опонує колезі головний лікар обласної клінічної дитячої лікарні, заслужений лікар України Аркадій Лушпа. — На мій погляд, одна з основних причин високої смертності серед немовлят — запізнілі рішення, запізнілий доступ майбутніх мам до лікувального закладу та запізніла допомога в самому лікувальному закладі.

З фактами не посперечаєшся. З 21 випадку смерті малят у перші дні після народження (неонатальний період. — Авт.) — 13 (!) діток померли в акушерських стаціонарах (удвічі більше проти минулого року). Причому кожне друге — в першу добу після народження.

Отже, в наявності, як мінімум, маємо невчасне взяття на допологовий облік та спостереження вагітних, а відтак пізню діагностику; народження малят з недіагностованими внутрішньоутробними вродженими вадами та народження у стані після перенесеної гіпоксії та асфіксії. Підтверджує ці сумні припущення той факт, що 13 відсотків матерів померлих дітей пройшли ультразвукове дослідження лише раз, а 38 відсотків — двічі. У підсумку цієї жахливої статистики — злочинна байдужість медиків, які не зуміли (чи не захотіли?) переконати майбутніх матерів у необхідності такого дослідження.

Ось ще декілька прикладів «самовідданості», тепер уже акушерів-гінекологів з районних лікарень. Майже третина мам померлих немовлят були взяті на облік лише після 12 тижнів вагітності. Як результат, половина з них мали ускладнені пологи. А 50 відсотків померлих малят з’явились на світ із вродженими вадами. Замість того, щоб відправити вагітну з ускладненнями до пологодопоміжного закладу третього рівня, де й технічне оснащення краще, і кваліфікація лікарів вища, і наукова база відповідна, районні медичні «світила» нерідко затягують справу до останнього. Ця лікарська байдужість і самовпевненість завершується трагічно. І ціна цього — втрачені людські життя.

Доповнює чорний список смертності також відсутність у багатьох районних лікарнях генетиків, тож їхні обов’язки виконують лікарі-сумісники. Водночас генетики Сумського обласного центру акушерства, гінекології і репродуктології на початковій стадії вагітності навіть виявляють донедавна рідкісне ускладнення плоду — фенілкетонурію.

— Зрештою, не лише похибки і промахи акушерів-гінекологів, педіатрів та неонатологів постійно додають чорної фарби до медичної статистики. Так, із 13 випадків смертей у пологових відділеннях 6 припадає на центральні районні лікарні (?!). Чотирьох малят консультували неонатологи, але ті були нетранспортабельні, до двох — у Глухівській ЦРЛ — бригаду неонатологів взагалі не викликали... Тим часом удома без надання жодної медичної допомоги (!) померли восьмеро дітей. Причини смерті — нещасні випадки, синдром раптової смерті, хвороба нервової системи. Як пояснюють медики, майже 70 відсотків цих дітей — із соціально проблемних сімей. У зв’язку з чим вимагає серйозної розмови ще одна проблема в охороні здоров’я малят — ролі батьківства. Обласне управління охорони здоров’я запропонувало алгоритм дій медичних працівників, райдержадміністрацій з роботи з батьками в разі виникнення негативних впливів на дитину. Проте на співпрацю погодились лише 3 з наявних 18 райдержадміністрацій — Конотопська, Буринська, Краснопільська.

Бідні і в Україні бідні...

Учасники колегії констатували, що найчастіше поза увагою медиків залишаються діти з неблагополучних сімей.

На пам’яті дві історії. Колишній ув’язнений, який відбув покарання за вбивство, з туберкульозом та низкою інших хвороб і шкідливих звичок, повернувся додому. Зустрів свою «половинку» — юну наркоманку. Через 9 місяців загинув у бійці, залишивши подружку вагітною. Невдовзі після народження маляти мати-наркоманка також сіла за грати на тривалий термін. Які проблеми дісталися у спадок маляті! Дитина, слава Богу, вижила, але батьки анічогісінько не зробили для цього.

Інша історія. Світла, чиста, радісна, на тлі якої перша видається ще жахливішою. Під час відвідин Українського Північно-Східного інституту прикладної клінічної медицини головний лікар закладу Валерій Журавель, показуючи басейн, із гордістю мовив: «До дев’ятого місяця вагітності майбутні мами у ньому плавають»... Ось вам і «однаковий» підхід до появи малюка на світ, ось вам і «рівні» умови — ще до народження.

Між іншим, статистика засвідчує: у збереженні здоров’я людини лише 10 відсотків залежить від медицини, решта 90 — від соціально-економічних умов, від самої людини. Цей постулат як нікого іншого стосується й немовлят.

Одноразова допомога при народженні дитини у 8,5 тисячі гривень лише певною мірою зіграла свою роль у зростанні народжуваності в Україні. Але будьмо відверті, іноді ці гроші були вирішальним чинником у розв’язанні проблеми: народжувати чи ні. Тож не випадково останнім часом серед медичної громадськості дедалі голосніше й вимогливіше звучить думка: назріла гостра потреба прийняття закону про відповідальність і держави, і батьків за життя і здоров’я дитини. У нас за її здоров’я відповідає хто завгодно: медпрацівник, педагог, часом зовсім випадкові люди — міліціонер, водій чи будівельник, тільки не держава і не батьки...

І насамкінець. Коли говоримо про людське життя, надто дитяче, неоціненної ваги набуває тісна співпраця акушерів-гінекологів, педіатрів, неонатологів. І важливо, щоб майбутні батьки також глибоко відчували свою відповідальність за майбутнє життя, яке зародили, і в медиках бачили друзів і однодумців, а не байдужих заробітчан. Щоб у клубку взаємних звинувачень не гинув ангел, який прийшов у цей світ для життя...

Ліля МИЛЕНКО, редактор обласної газети «Медицина і здоров’я»;

Владислав ЖМУРКОВ.

Сумська область.