Тарас (на знімку) ніколи не прагнув слави. Вона сама знайшла його влітку після незалежного тестування. Один із трьох в Україні (!) він отримав 400 балів із 400 можливих з історії та української мови й літератури. Так «легко» Тарас Альберда став студентом юридичного факультету національного університету імені І. Франка.

«Як випускник звичайної Трускавецької школи досяг таких результатів?» — досі запитують хлопця.

«Звичайна» ЗОШ № 1 — далебі непростий навчальний заклад. Тут — своєрідний культ педагогіки з усіма її добрими, традиційними надбаннями. Промовистий факт: сорок учителів (третина педколективу) — випускники першої. Хіба це не «вбивчий» аргумент на користь закладу?

Творча сприятлива атмосфера тут панує скрізь. На уроках вчительки географії й класного керівника Тараса Марії Наконечної, вчителів української мови і літератури Людмили Свінціцької, історії Тетяни Губерської, інших педагогів.

«Звичайна» родина (батько — інженер, мама — перукар) — також неординарна, вибудувана на міцному корінні українства. Дід із Дрогобича має чудову, з любов’ю підібрану історичну бібліотеку. У шкільні роки онук почав формувати свою: отримував стипендію міського голови й купував видання. Читав і водночас конспектував їх за власною методикою: занотовував дати й терміни, довкола котрих вибудовувалися асоціації. Чим не професорський підхід?

Природа таланту ніким не розгадана. На становлення Тараса значною мірою вплинули «тернії». Його дитячі й підліткові роки минали у хворобах. Не «зіркових».

— Мені постійно доводилося самостверджуватися, — розповідає юнак. — Були рідкісні моменти, коли я не мав нежитю або кашлю. Терпіння мене шліфувало.

Його ідеал — життя і праця отця Рафаїла Турконяка, цьогорічного лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка. Він тридцять років присвятив перекладу «Острозької Біблії» на українську мову.

Які ж цінності сповідує Тарас? Як оцінює майбутній юрист, науковець нинішні політичні й суспільні реалії?

— Ми з другом читали стенограми засідань Верховної Ради в Інтернеті. Деякі економічні, соціальні рішення, прийняті на зорі незалежності, викликають сміх. Ми могли б щось краще прийняти. Проблема в тому, що вся генерація політичних діячів — з одного котла. Вони можуть бути ідеологічними суперниками, але в них —один стандартний тип, стандартні мізки. Під «мізками» я розумію все, чому вони себе підпорядковують: мета, спосіб життя тощо.

— Що ж пропонує молода генерація?

— Наша генерація думає про «перезавантаження» системи.

— Революційне чи еволюційне?

— Еволюція, вважаю, це — божественний шлях. Швидка еволюція дорівнює революції.

— З чого почнемо?

— З системи державного управління. Вона — вкрай неефективна навіть з точки зору сучасного менеджменту, бо побудована за горизонтальним принципом. Має бути колегія вищих державних управлінців — суто позапартійних фахівців, які пройдуть жорсткий відбір. А ще Україні потрібен духовний лідер, який, не нав’язуючи власного бачення, вказуватиме правильний шлях.

Без коментарів. Ще буде, сподіваюсь, нагода повернутися до теми «шліфування» ідеалів юнака. Віднині у Тараса нові наставники, а, отже, й нові випробування на міцність...

Львів.