На початку нашої ери на березі Бузького лиману (тепер село Парутине Очаківського району Миколаївської області) височіли, як кажуть історики, стіни міста. За тих часів надто значущого. Міста, в якому нині немає жителів і яке ніколи не пустує. У ньому немає вулиць, але є будинки. Хоч як дивно, ті, хто тут побував, прагнуть знову і знову сюди повернутися.

А називалося воно в ті далекі часи Ольвія Понтійська (Ольбія — від давньогрецького «щаслива») і уособлювало одну з чотирьох найбільших античних держав Північного Причорномор’я, заснованих грецькими переселенцями з міста Мілета (Мала Азія) у другій чверті VІ століття до н. е. Згасло воно у 70-х роках ІV століття н. е. У період свого розквіту територія міста займала близько 50—55 га (20—25 га тепер затоплено водами лиману), а його некрополя — майже 500 га. Ольвія контролювала шлях із Греції і Малої Азії уздовж Південного Бугу в Європу і була найбільшим торговим центром регіону. За сотні років Ольвія мала великий культурний вплив на навколишній світ. Але місто згасло. У XVІІ столітті каміння з його стін турки використовували для будівництва Очаківської фортеці. А у XX столітті залишки ольвійських споруджень використовували для будівництва в навколишніх селах.

Улітку в заповіднику «Ольвія» живуть і працюють археологи. Це і професіонали, і волонтери з усього колишнього Союзу, і студенти, що проходять практику. Намети, гітари і пісні романтиків над багаттями — усе це нині можна побачити і почути в колись щасливому краї. Палюче сонце, відкритий степ, погана вода, прозаїчні «сортири» — це те, з чим щодня зустрічаються археологи. Робочий день у них починається о 6-й ранку і закінчується о 12-й. Роботи багато, адже відкрито лише третину Ольвії. Це за того, що регулярні розкопки тут тривають майже сто років. Копати і відкривати «Ольвію» будуть ще, кажуть, років двісті. Знахідок безліч. Різноманітна кераміка, скульптура, прикраси, архітектурні конструкції, культові і побутові предмети — усього не перелічити. Їх історична значущість неоціненна. Але дехто все-таки вміє оцінювати знахідки. Мова про чорних археологів. Проблема існує не перший рік. Браві, відмінно споряджені хлопці хвацько вилучають цінності, знищуючи і перемішуючи при цьому все, що їх не цікавить. Розкопки після них нагадують Київ після монголо-татарської навали. Боротися з ними вкрай складно, але, у принципі, можливо. В Ольвії, наприклад, майже три роки тому запровадили озброєну охорону всієї території. Допомагає.

Проблема ольвійської експедиції і в тому, що бракує професіоналів безпосередньо на розкопках. Студенти, що приїхали сюди на практику, не мають ні досвіду, ні потрібної вправності. На щастя, такі люди до Ольвії найчастіше не повертаються. Але все-таки більше інших — справжніх ольвіополітів, громадян Ольвії. Людей, що щиро і беззавітно віддані своїй улюбленій справі і цьому місцю, на ентузіазмі яких і тримаються розкопки. Бо грошей, як завжди, бракує. Невеликі зарплати, недостатньо приладів, матеріалів. Так і хочеться кричати в цьому палючому степу: багатії, де ви? Допоможіть археологам відкрити місто щастя і повернути нам історичну пам’ять! Але цей голос — луна у степу, а така необхідна для всіх нас робота археологів триває. Робота, що повертає людям пам’ять. Бо давно відомо: народ, який не пам’ятає свого минулого, не гідний майбутнього.

Фото автора.