На службі у «Росави» — Сонце

Микола Петренко, директор підприємства «Черкаситурист», людина надзвичайно діяльна та ініціативна. Побачивши щось нове і корисне, не спатиме, поки не запровадить родзинку і у своєму господарстві — туристичному комплексі «Росава».

Так сталося й із встановленням сонячних батарей. Перебуваючи у Лондоні, звернув увагу на «сонячний» дах приміщення столичної мерії. Попросив тамтешніх «білих комірців» детальніше розповісти про нововведення. Почуте схвилювало: «Якщо у туманному Альбіоні, — мізкував, — сонце нагріває велику будівлю, то у нас в Україні й поготів...»

— Утім, — поділився Микола Іванович, — я вже давно шукав альтернативні джерела енергії для туристичного комплексу. Міське централізоване постачання теплоносіїв ненадійне — то є гаряча вода, то її немає, а мандрівники, поселяючись до готелю «Росава», як і належить, чекають якісних послуг... Побачене у Великобританії стало останньою краплею, поштовхом до негайного впровадження «сонячної» технології.

Правду кажучи, київське столичне керівництво було спочатку не у захваті від ідеї заповзятливого черкаського Кулібіна — Петренка. Мовляв, це занадто дороге задоволення, мало вивчене питання. Однак, коли сонячні колектори з’явилися на даху «Росави» і забезпечили гарячою водою весь ресторанний комплекс —думка чиновників змінилася. Тепер на базі «Черкаситуристу» готується велика всеукраїнська нарада з проблем альтернативного енергопостачання, і Микола Петренко, піонер у своїй туристичній галузі, ділитиметься з колегами досвідом.

Дещо із світової практики

У США вже протягом останніх 10 років діє проект «Мільйон сонячних дахів». Програма передбачає до 2010 року обладнати 1000000 будівель сонячними системами, які виробляють електрику або тепло.

На дах 9-поверхового будинку падає сонячна енергія, що приблизно дорівнює кількості енергії, яку споживають мешканці цього будинку (включаючи газ, електрику та інші енергоносії). Науковці США володіють технологіями, що дають змогу використовувати до 90 відсотків «небесної» енергії.

— Монтаж і придбання 30-метрових сонячних батарей, —продовжив розповідь Микола Іванович, — коштував 55 тисяч гривень. Це продукція китайського виробництва — порівняно недорога і ефективна. Витрати на неї окупляться через два з половиною, максимум через три роки.

Разом з автором «сонячних» нововведень ми піднялися на «верхотуру» готелю «Росава». Тут на плоскому даху переливалися на сонці сріблясті батареї колектора —ніби картинки з фільму про космічне майбутнє.

— Незабаром розпочнемо монтаж другої черги сонячного колектора, — не приховуючи задоволення своїм дітищем, ділився планами директор «Черкаситуристу».

— З введенням її у дію весь туркомплекс забезпечуватиметься «дармовою», екологічно чистою тепловою енергією. Ми станемо незалежними від міського комунального господарства та його численних проблем...

Дещо з вітчизняної практики

У Запоріжжі випускають сонячні батареї, які виробляють електроенергію. Однак в Україні альтернативні джерела дають нині лише піввідсотка всіх споживаних у державі енергоносіїв.

Витрати в Україні на долар виробленої продукції становлять два кілограми умовного палива. Це друге місце після Казахстану із затратності. Росія вкладається в 1,8 кілограма умовного палива, Японія — в 0,37 кілограма.

Оглядаючи батареї-«фентезі», пригадала дивовижний роман Володимира Винниченка «Сонячна машина». Тому й запитала у Миколи Івановича Петренка, чи скоро запроваджуватиметься система накопичення проміння щедрого літнього сонця, щоб використовувати його взимку?

— Над акумулюванням сонячної енергії нині активно працюють учені, — переконливо відповів директор-ентузіаст. — Уже є добрі результати. Використання їх винаходів справа не далекого майбутнього, а завтрашнього дня. Гадаю, за нашого життя ми користуватимемося всіма благами, які дарує нам сонячне світило.

Черкаси.

На знімку: «головний турист» Черкащини Микола Петренко біля сонячних батарей.

Фото автора.