Нинішня передвиборна кампанія не відрізняється від попередніх: політики перетворили її на змагання популістських обіцянок. Деякі з них так увійшли в раж, що часто переходять межі здорового глузду. Просто таки ярмарок благодійності, а не передвиборна кампанія...

Особливо грішать популізмом соціальні блоки передвиборних обіцянок. Приміром, партії так загодували громадян можливістю одержати за кожну новонароджену дитину 20—25 тис. грн., що суспільство скоро нічим іншим і не займатиметься, ніж цією старою, доброю справою. Лідер БЮТ, приміром, уже з наступного року пообіцяла скасувати ... призов до лав Збройних сил України! Чим дуже здивувала міністра оборони, який і гадки не має про такі новації у його відомстві. Перелік благ, що проллються на нашу голову золотим дощем, — не злічити: якщо вірити на слово нашим політикам, то не через 20 років, а відразу після виборів ми житимемо в «комунізмі»...

Можна було б посміятися, але мене вражає відвертий цинізм, з яким політичні вожді роздають обіцянки, заздалегідь знаючи, що їх неможливо виконати. І що вибори, то вони різні. Чомусь деякі політики забули про дуже привабливу перспективу європейської інтеграції, яка, за їхнім переконанням, маячила мало не на порозі, принаймні її тоді обіцяли коли не сьогодні, то завтра. І чому ми вже не хочемо стати лідерами у примарній інституції ГУАМ, а також у справді важливій і цілком можливій активній політиці України щодо Молдови та Румунії, інших галузях? Зате одержали сумнівне, але найголовніше завдання — скасування парламентського імунітету та стару, як світ, обіцянку політиків усіх часів і народів, що в разі саме їхньої перемоги на виборах «справедливість переможе».

Але чи не найбільше й досі дивує свята віра багатьох виборців, що зарплати, як і пенсії та інші соціальні виплати, неодмінно зростуть, а на шляху підвищення тарифів на ЖКП і цін трупами ляжуть випещені панії в діамантах і пани з «ролексами» на зап’ястях, заборонивши їм підвищуватися. Водночас претенденти на місця в парламент жодним словом не прохоплюються, звідки візьмуться такі блага. Ми знаємо, що шведський чи німецький робітник виробляє продукції за п’ятьох українців, не кажучи про японського чи американського. Тож розраховувати на такий само, як у них, рівень життя можна лише тоді, коли в Україні буде така само продуктивність праці в матеріальному виробництві. Але розраховувати на підвищення якості життя шляхом збільшення грошових доходів громадян без зв’язку зі зростанням кількості і якості праці кожного робітника — химера.

Бо ті самі шведи чи німці працюють високопродуктивно не тому, що вони вже такі кмітливі, а завдяки дорогому високотехнологічному оснащенню робочих місць — також відповідно високооплачуваних. Тож коли політики обіцяють уже завтра створити один мільйон робочих місць, не називаючи, де візьмуть на це не мільйонні, а мільярдні вкладення, то це не що інше як брехня.

Люди, котрі в прагненні сподобатися виборцям і бути обраними до парламенту обіцяють відразу підвищити зарплату в рази, замовчуючи про джерела її надходжень, — політичні шарлатани. Чи, може, гроші на соціальні виплати дадуть олігархи, які фінансують кампанію і які захищають передовсім інтереси потужних груп національного капіталу? Припустимо, що вони і йдуть у владу тільки для того, щоб роздавати блага. Насмішила я вас, шановні читачі?

Сміх сміхом, але допоки ми не навчимося аналізувати солодкі промови претендентів на владу, робити з цього висновки і голосуватимемо за балакунів, приходитимуть нові й нові політичні шарлатани, країна занепадатиме, а Верховна Рада залишатиметься яблуком розбрату для буржуїв.