Хронічна «болячка» україно-російських відносин —перебування ЧФ РФ на нашій території — останніми днями проявилася симптомами чергового загострення. Як відомо, 23 серпня під час «круглого столу» «Базування Чорноморського флоту в Криму: нові умови чи нові проблеми?» старший радник Посольства Російської Федерації в Україні Володимир Лисенко дозволив собі доволі специфічну як для дипломата засторогу: якщо офіційний Київ тиснутиме на «квартирантів у бушлатах», Росія може переглянути базовий договір 1997 року, котрий закріпив український статус півострова. «Тиск», мабуть, полягає в намаганні української сторони здійснити аудит поділеного «по-братськи» майна, тоді як, на думку бравого радника, «жодних зобов’язань у проведенні інвентаризації об’єктів ЧФ РФ у Криму у Росії перед Україною нема». Якщо зважити на суть геополітики наших сусідів, то цей дипломатичний «ляп» підтверджує давнє правило: що в російських керманичів у голові, те у дрібніших чиновників на язиці. Звичайно, МЗС оперативно відреагував на заяву пана Лисенка і звернувся до зовнішньополітичного відомства Росії з вимогою пояснити: погроза переглянути статус Криму — це офіційна позиція наших «найстратегічніших» партнерів чи відсебеньки надто балакучого співробітника посольства. І так само звичайно з Москви надійшла заспокійлива відповідь: нічого такого ніхто не мав на увазі, це все, як завжди, переплутали журналісти. Можна було б і проковтнути спробу перекласти з хворої голови на здоровий язик, хіба ж уперше? — якби з такою дивовижною послідовністю нам не демонстрували вищенаведене правило.

Утім, «журналісти» недаремно погралися «у зіпсований телефон»: міністр закордонних справ Арсеній Яценюк поквапився заявити, що Україна не переглядатиме умов оренди: мовляв, подобається це комусь чи ні, але вже все підписано, і ми маємо виконувати свої зобов’язання. Може, ця обов’язковість «комусь» і сподобалася б, якби підписане так само шанувала інша сторона. На жаль, її нескінченні «нові умови» поглиблюють для нас тільки «старі проблеми».

Щоправда, пан Яценюк дав зрозуміти, що поступливість України не безмежна: ми не підвищуємо ціни оренди, не вимагаємо дострокового виведення флоту, але пам’ятаємо, що в угодах вказано 2017 рік. Начебто й не таке вже й далеке майбутнє, можна й перетерпіти, якщо хтось із диктофоном ближче до цього терміну знов «недочує» якогось штатного радника і ми не виявимо готовності піти назустріч побажанням партнерів...

Тим часом у самій Україні є сили, які не хочуть чекати десятиліття і вже тепер готові розв’язати проблему... створенням спільного україно-російського військового флоту як альтернативи натовської системи безпеки. Таку ідею кілька днів тому оприлюднив Петро Симоненко. Її обговорення стало поживою для цілої низки експертів, найцікавіше, що частина з них об’єднання флоту схвалює і навіть пропонує додати ще одного учасника... — НАТО. А щоб мусульмани з китайцями нишкли!

До речі, доки ми дискутуємо між собою про потенційних партнерів наших ВМС, північно-східні сусіди, за даними соціологічних опитувань, зарахували Україну до трійки найбільших ворогів Росії. Допливли, називається...