Із 92 років майже половину педагог Сиволоб беззмінно працює директором у створеній ним школі-гімназії
Колись на пагорбі в центрі Новопокровки містилися управлінці. Потім район як адміністративну одиницю ліквідували, і порожні корпуси установ і служб зайняла школа-інтернат із професійно-технічним ухилом.
Про таку школу Василь Микитович Сиволоб мріяв з 1933 року, коли після педучилища почав вчителювати в рідному Солонянському районі. Бажання посилилося, коли ознайомився зі статтями Василя Сухомлинського.
Але мрії молодого вчителя надовго перервала війна. Василь Сиволоб пройшов фронтовими дорогами від рідної Солонянщини до Сталінграда. Повернувся орденоносець з армії 1946-го. Спочатку колишнього політрука призначили директором Олександропольської середньої школи. А коли в 1947 році утворився Новопокровський район — його затвердили начальником райвідділу освіти. Ветерани пам’ятають, як тоді невтомний Сиволоб у начищених до блиску чоботях, у відпрасованих галіфе і військовому френчі крутив педалі велосипеда. Як, уже на мотоциклі, зі сходом сонця їздив по селах, полях і фермах. А вранці у районо — знову начищений і відпрасований.
У 1963-му, коли Новопокровка знову повернулася до складу Солонянського району, Сиволоб, хоч як умовляли, відмовився очолити райвідділ освіти, а запропонував організувати на базі колишніх службових приміщень середню школу з виробничим навчанням. І наполіг на своєму.
Скільки довелося докласти енергії, сил, ентузіазму йому (історику за освітою) у своє дітище! Згадують, що навіть з відряджень до Москви чи Ленінграда тягнув на собі “вибиті” там дефіцитні матеріали.
І колишні суворі адмінприміщення буквально на очах перетворювалися на затишні гуртожитки, на просторі й світлі навчальні класи і лабораторії. Списану техніку, машини і трактори вперто випрошував у колгоспних голів. А потім до глибокої ночі разом з такими самими трудоголіками крутив болти і гайки, щоб поставити подарований металобрухт на колеса.
Уже через рік нова школа випустила перших фахівців. Тоді в селах бракувало шоферів, трактористів, столярів, лаборантів, вихователів дитячих садків, піонервожатих і бібліотекарів. Саме цих професій і взялися навчати в Новопокровці. На базі школи незабаром відкрили педагогічні класи. 330 осіб для роботи в дитсадках і школах підготували. Багато хто з них згодом стали студентами педагогічних вузів.
До речі, донині новопокровці підтримують зв’язки з педагогічними училищами в Дніпропетровську і Нікополі, із Криворізьким педінститутом, Дніпропетровськими національним і агроуніверситетами. У ці вузи успішно вступають вихідці села. І, як правило, дуже швидко адаптуються в студентському середовищі, а потім на виробництві. А вузівські викладачі майже щосуботи приїжджають у Новопокровку читати лекції з профільних предметів.
— Ми з 1999-го одержали статус гімназії, —розповідає Василь Микитович. — Тепер у нас не просто професійне, а профільне навчання. Два роки старшокласники освоюють поглиблено дисципліни з одного із трьох обраних ними разом з батьками профілю. Для цього відкрили філологічний, природознавчий і технологічний класи. Паралельно на вибір гімназистів ведуться курси — вихователів, організаторів дитячих колективів, швачок, молодших медсестер, бухгалтерів, столярів. Як і раніше, готуємо і водіїв-професіоналів.
У директора гімназії-інтернату, незважаючи на вік, міцне рукостискання, гострий, уважний погляд, енергійна хода. Одна з викладачок розповіла, що хоча сама вже підготувала і випустила не одне покоління учнів, має авторитет у педколективі, але поруч з Василем Микитовичем почувається юною ученицею. Сиволоб ніколи не підвищував голос ні на педагогів, ні на вихованців, не любить читати нотацій, суворо карати. Але, як зізнаються колеги, може так подивитися, що і без слів розумієш — допустив промах. А якщо в кого-небудь трапляється неприємність, директор завжди першим приходить на виручку. Своє віддасть, щоб допомогти, ніякого часу не пошкодує, щоб підтримати. Не дивно, що всі педагоги і майстри забезпечені житлом: для них побудували вісім окремих і два двоповерхові будинки. До того ж завжди тримають у резерві для молодого поповнення одну-дві квартири....
Раніше вчитися в Новопокровську школу приїжджали хлопчики і дівчатка з різних куточків Союзу. Досі у гімназії не можуть пояснити, звідки дізнавалися про їхній навчальний заклад. Свого часу в Україні було організовано ще шість таких шкіл (тепер їх немає). Василь Микитович ще тоді госпспособом добудував новий спальний корпус у старому гуртожитку, незабаром для приїжджих відкрив двоповерховий. Тепер у гімназії три гуртожитки. Зведено також триповерховий навчальний корпус на 720 місць, де є комп’ютерні, два мультимедійні класи. Щоб усе було, як у місті. Але і про сільське коріння Василь Микитович учить не забувати. Гімназисти обробляють 50 гектарів землі, ще десять колектив узяв в оренду. На них вирощують усе, що потрібно для харчування.
За 44 роки школа випустила майже вісім тисяч дітей. Доля розкидала їх по різних куточках України і за її межі. Вони викладають, лікують, сіють і збирають врожаї, виховують дітей, керують колективами.
І завжди з теплотою і вдячністю говорять і згадують про рідну школу в Новопокровці. При цьому, підкреслюючи з любов’ю і гордістю: “Сиволобівської школи”. Це високий знак якості, фірмова марка. Ще наприкінці минулого століття експерти з області, перевіривши комплексно гімназію, назвали її школою майбутнього. За їхніми висновками, усе, що там робиться і так, як там робиться, відповідало вимогам 2012 року.
Заслужений вчитель України, Відмінник освіти, почесний громадянин Солонянського району Василь Микитович Сиволоб як завжди приходить у свій кабінет з півнями, а йде додому останнім. Він ще багато чого хоче встигнути. “Не пускати час на вітер, а вкладати його в добрі справи, у майбутнє” — його давнє правило.
Дніпропетровська область.
