На запитання «Голосу України» відповідає поет, письменник, громадський діяч Дмитро Павличко.

1. Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію?

2. Хто переможе на дочасних парламентських виборах?

3. Чи буде сформовано коаліцію у парламенті шостого скликання?

4. Що очікує Україну, якщо парламент шостого скликання так і не запрацює?

1. Сучасна політична ситуація в Україні назверхи ніби нормальна. Президент Віктор Ющенко був змушений зупинити процес політичної корупції у парламенті. Він це зробив і постав як людина не тільки м’якої, а й твердої вдачі. Партія регіонів погодилася піти на дострокові парламентські вибори. Заіснувала згода між головними опонентами. Але в глибині не відчувається, що регіонали та націонал-демократи вболівають за компромісну єдність між ними, яка поставить інтереси держави та народу вище за їхні партійні догмати. А парламентські вибори 30 вересня лише в тому разі будуть кроком уперед у політичному житті України, коли соціалісти і комуністи нарешті зазнають поразки, а партії, які виграють, перестануть одна одну перемагати, а шукатимуть компромісу на користь національній ідеї.

У всіх демократичних країнах існують партії, але там політичні погляди щодо оборони національної ідеї не можуть принципово відрізнятися, тому всі політичні групи виступають як одна сила, коли йдеться про найголовніше: про збереження держави та розвиток нації. А в Україні цього нема, бо велика кількість малоросіян, позбавлених за часів неволі національної свідомості, вважають, що головне завдання держави — то служба їхньому добробуту, а не духовному, вченому, культурному зростанню.

Енергією неволі наповнені передвиборні програми, а виборці, принаймні їхня більшість, не здогадуються навіть, що той, хто годує народ тільки хлібом, дбає не про народ, а про погній для свого поля. В нас нема розуміння того, що першою ознакою сильної нації є її високий інтелект, культурний розвиток, творчий геній, духовна націленість у майбутнє. Держава має захищати націю від смерті, і не тільки фізичної, а й духовної, до якої українці були вже дуже близько за часів царської і червоної імперій.

Але найгірше те, що «Наша Україна — Народна самооборона» і БЮТ не спромоглися сформувати на вибори єдиного списку. Хочете ви цього чи ні, шановні демократи, виборець чудово розуміє, що, голосуючи за БЮТ, він голосує проти прихильників Президента, і навпаки. Це закон математики. Україна не звільнилася від того прокляття, яке висить над нею з часів княжих і козацьких, коли панував розбрат між головними монархами та гетьманами. Той розбрат супроводжував Україну і 1918 року, і тоді, коли Петлюра був у чварах з Винниченком, і тоді, коли один проти одного воювали різні націоналістичні групи, і тоді, коли Чорновіл і Лук’яненко пішли одразу обидва на президентські вибори, розколовши і фактично знищивши могутній Народний рух. Я виступав за єдиний виборчий список від БЮТ і «Нашої України». І якби так було сталося, то сьогодні ми не мали б проблем з референдумом на тему нової Конституції чи редакції чинної Конституції, не переживали б поділу, який уже позначився між помаранчевими колегами.

Співпраця між БЮТ і «Нашою Україною — Народною самообороною» дає надію на те, що в українській історії нарешті настане нова доба, коли поняття національної культури визначатиметься не начитаністю або вченістю людини, а її природною і трудовою належністю до української нації. Культура виступатиме як свідомість.

2. Я знаю, хто переможе на виборах, але не скажу. Не скажу, щоб не наврочити, бо найгірше, що може зашкодити тій перемозі, — примітивні й зарозумілі пророцтва. Хто б не переміг, я не розчаруюся у своєму народові, який так довго був недержавним, що його помилки ми вже бачили, і вони ще й тепер можливі.

3. Коаліція у Верховній Раді шостого скликання — це питання для Соломона. Двом жінкам, які назвали себе матерями однієї дитини і вимагали від царя, щоб він вирішив, котра з них є справжньою матір’ю, Соломон сказав: «Візьміть ніж і розітніть дитя». Тоді одна жінка скрикнула: «Я відмовляюся від материнства, але не вбивайте дитину». Політична сила в парламенті шостого скликання, яка здатна буде сказати: «Ми готові піти на все, тільки не розтинайте Україну», виграє тепер і виграватиме в майбутньому. Отже, коаліція мусить утворитися насамперед заради єдності «єдинокровних берегів Дніпра» (я дозволив собі процитувати пісню про Київ Дмитра Павличка та Володимира Губи).

4. Якщо Верховна Рада України шостого скликання не запрацює, на нас чекає новий Майдан, де вже не буде ні помаранчевих, ні синьо-білих, ні червоно-білих знамен. Я не хочу малювати похмурі картини, які приходять перед очі, коли думаєш про інтелектуальну немічність політиків, які довели нас до нинішньої кризи. У майбутній Верховній Раді будуть вони, головним чином, ті самі. Своє обрання до парламенту 30 вересня вони повинні потрактувати як милосердя народу, як пробачення за помилки, про які ми всі добре знаємо. Народ може вибачити один раз, але ображений двічі, він одвернеться від своїх невдалих вожаїв, шукатиме і знайде нових людей для високих владних крісел.

Але давайте поставимо питання інакше: а що буде, коли Верховна Рада шостого скликання добре запрацює? Раю не буде, але буде радісний настрій, надія на близькі успіхи у всіх сферах життя нашого народу. Підсилиться почуття гордості за своє українство, а там, дивись, нас наполегливо кликатиме в Європейський союз родина європейських народів.