На запитання «Голосу України» відповідає перший Президент України, Голова Верховної Ради І скликання, народний депутат І—ІV скликань Леонід Кравчук.

1. Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію?

2. Хто переможе на дочасних парламентських виборах?

3. Чи буде сформовано коаліцію в парламенті шостого скликання?

4. Що чекає Україну, якщо парламент шостого скликання так і не запрацює?

1. За 16 років незалежності такої складної політичної ситуації, як зараз, я не пам’ятаю. По-перше, зовсім не працює законодавчий орган. Ціла низка проблем, які існують в державі, на міжнародній арені залишаються невирішеними. Це рідкісне явище в нашому пострадянському суспільстві, коли Верховна Рада розпущена, причому з серйозними порушеннями Конституції. Тому не випадково Президент видав аж чотири укази, щоб якось розпустити парламент. Вважаю, це була далекоглядна політика.

Ситуація дуже складна. Закон як такий умер. Його не існує. Конституція фактично розтоптана. Ніхто навіть у думках не вважає за потрібне дотримуватися Основного Закону.

Ось я слухаю лідерів різного гатунку. Один із них пропонує прийняти Конституцію на референдумі, але це не передбачено законом. А політик, як ні в чому не бувало, каже: цього хоче народ. А хто питав народ? Тобто, не моргнувши оком, посилаються на народ, нехтуючи нормами Конституції.

Помаранчеві сили вважають, що мають право говорити за весь народ, хоча вони не представляють весь український народ. Жодна політична сила його не представляє. Навіть Президент, бо на виборах одержав підтримку лише половини виборців. Регіонали й соціалісти кажуть: давайте зберемося 4 вересня на сесії і знімемо недоторканність. Для цього необхідно внести зміни до Конституції. Якщо політики до цього серйозно ставляться, вони мають знати: більше 150 депутатів склали з себе повноваження. В ролі кого вони прийдуть до Верховної Ради? Друге. Де в Конституції сказано, що з першого разу можна прийняти Основний Закон? Процедура внесення змін виписана.

Зі свого власного політичного досвіду, з історії знаю: ніяка держава (наголошую: демократична) не може існувати, якщо вона порушує Конституцію. Ситуація надскладна, і вона загострюється різними ініціативами — як з боку Президента, так і політичних сил, усіх без винятку. Як можна говорити про об’єднання зусиль різних політичних сил, коли, скажімо, Партія регіонів каже: наша програма прекрасна, приєднуйтесь до нас. Тимошенко каже те саме. Це не заклик до об’єднання, це заклик прийняти їхню програму. Тоді виникає запитання: до кого він спрямований? Тобто всі знають, що з цього нічого не буде, якщо не прийняти платформу об’єднання, яка стане спільною програмою прориву для України, а не для Юлії Тимошенко, бо вона хоче прориву для своїх виборців. А цього прориву не хочуть регіонали, бо в них свій прорив. Скільки політичних сил, стільки й проривів. А потрібен один-єдиний прорив, який би відповідав корінним інтересам українського народу. Тільки для цього від слів потрібно перейти до конкретних справ. Навіть наміру такого ні в кого немає. Тому ситуація дуже складна, і я не бачу перспективи її вирішення.

2. Переможуть практично ті ж сили, що представлені нині в парламенті. У мене немає жодного сумніву, що Партія регіонів пройде до парламенту з добрими результатами. БЮТ з непоганими результатами. Так чи інакше до парламенту пройде «Наша Україна—Народна самооборона». Очевидно пройдуть комуністи. Далі на межі: соціалісти, можливо, Вітренко і Литвин. На мою думку, буде непогано, коли ще хтось прорветься, щоб розбавити цих самовпевнених лідерів. Тому що вони вже звикли до постійних перемог і до того, що можуть диктувати українському суспільству свої наміри, програми і цілі. На жаль, вони часто-густо не збігаються з інтересами українського народу.

Усі змагаються в цифрах: хто більше дасть дітям. Я давно займаюся проблемами дітей і добре знаю, що дати батькам гроші — це не означає оздоровити дітей. Вони декларують турботу про дитину, але це загальні фрази. Кажуть про загальну стратегію екологічного оздоровлення — це колосальні гроші, а де їх узяти? Популізм, безвідповідальність, непрофесіоналізм — це все схрещується, і маємо стільки партій, скільки й інтересів.

У нас дуже цікава ситуація. Скажімо, в інших країнах, де внутрішня й зовнішня політика вироблена й відповідає корінним інтересам нації, вибирають лише між лідерами. У нас же виборці Партії регіонів голосують за їхню політику, виборці БЮТу за їхню і так далі. Скільки приходить у парламент сил, стільки приходить і політик, не політиків, а політик. Як їх з’єднати, коли кожен каже «моя найкраща»?

«Наша Україна» пропонує зняти недоторканність і каже: «Перед законом усі рівні». Тоді в дужках треба написати: «Крім Президента Ющенка». Я був главою держави, скажіть: для чого мені недоторканність? Хто мене торкнеться? У мене правоохоронні органи, військо... Хто або що може завадити Президентові, коли він діє за законом, здійснювати свої повноваження? Сказав би Ющенко: шановні, вона мені не потрібна, думаю, і вам також. Якщо записано, що перед законом усі рівні, то я перший складаю з себе недоторканність. Якщо в країні гостра політична ситуація, я першим іду на дострокові вибори. Оце приклад.

3. Говорити про те, якою буде коаліція, складно, але, скоріше за все, за участі Партії регіонів. До них можуть приєднатися комуністи та інші, більш помірковані, партії, які пройдуть у парламент. Звичайно, якщо не думатимуть лише про особисте крісло, посаду. Є шанси в БЮТ і «Нашої України». Якщо голоси розподіляться на 227 і 223, то в будь-який момент усе може бути заблоковано. Адже 300 голосів, щоб подолати вето, нема, а Президент завжди може скористатися своїм правом, якщо побачить, що діяльність коаліції не вписується в його діяльність. Можна картати Президента, але, з другого боку, він має свою програму і не зобов’язаний відмовлятися від неї на користь іншої програми. Тоді треба домовитися, знову ж таки знайти компроміс. Це єдина можливість проводити політику, яка відповідатиме інтересам усього суспільства.

Що стосується союзу Партії регіонів і «Нашої України». У них, на жаль, діаметрально протилежні погляди, особливо щодо зовнішньої політики. Звичайно, це був би найкращий варіант, тоді Україна стала б на дві ноги. Хто з них здатен поступитися? Від союзу вужака і їжака може народитися лише колючий дріт. Так і тут. Яскравий приклад тому — універсал. Навіть коли станеться чудо і такий союз відбудеться, він буде недовготривалим. Моя думка: потрібна реальна, серйозна перемога якоїсь політичної сили. Якщо вона чи коаліція отримає хоча б 270 голосів, то це може стати початком нормальних процесів і в політиці, і в економіці, і в міжнародних відносинах. І це мають знати виборці. Якщо цього не буде, буде та ж бійка, і виборець знову опиниться в заручниках. Але я не агітуватиму ні за кого.

4. Якщо парламент так і не запрацює, відбудуться ще одні вибори. Вони будуть останніми для тих, хто спровокував ці, дострокові. Але всі мають пам’ятати: терпіння народу не безмежне.

Записала Олена ГОРБУНОВА.