«Зернова» мода річ примхлива

Нинішні жнива, які виявились на Хмельниччині доволі вдалими, вже закладають основи нового врожаю. Бо саме тепер кожне господарство, підраховуючи свої здобутки, думає над тим, що посіяти завтра. Щоправда, чіткого плану не дуже видно. Швидше, спрацьовує «зернова» мода. Минулоріч, приміром, серед господарників миттю розлетілись чутки, що треба сіяти ріпак — дуже вигідно. Тепер усі кажуть про ячмінь...

Козирний туз підвів

Господарства, що засіяли ріпак, ще буквально за декілька днів до жнив вважали, що в них у руках справжній козирний туз. В області під цю культуру було відведено небувалі до цього часу площі — понад 80 тисяч гектарів. Така цікавість до ріпаку пояснюється просто: ціна на нього більш як удвічі перевищувала ціни і на пшеницю, і на ячмінь. А сама культура начебто не надто вибаглива, то чому б не заробити, коли є попит?

Рослина і справді не надто вередлива, але доволі специфічна. І в цьому переконались господарники: у жнива вистачило буквально кількох грозових днів, щоб насіння висипалось на поле. Тому мало хто зібрав і заробив стільки, скільки планував. Після такого жнивування аграрії оцінили свої збитки від ріпаку майже у сто мільйонів гривень. Що й говорити, для села, котре давно не може похвалитись надто великими статками, втрати істотні.

Але ті, хто встиг-таки скосити й обмолотити свій ріпак, задоволені. У СТОВ «Поділля» Шепетівського району його збирали до 48 центнерів з гектара. Отож, вважайте, вісімдесятигектарне поле принесло господарству майже мільйон. То хіба невигідною можна назвати цю культуру?

Зрозуміло, тепер багато керівників знову ламають голову: сіяти чи ні, бо з ріпаком або пан, або пропав. Особливо це питання складне для невеликих і не дуже сильних господарств, а таких у краї більшість. Адже ризик втратити останні копійки надто великий.

Чому розлюбили пшеницю?

На Хмельниччині ще пам’ятають ті часи, коли озимої пшениці сіяли до 300 тисяч гектарів. І показник середньої врожайності в 40,8 центнера з гектара теж зберегла статистика.

Сьогодні цифри інші. Нинішнього року озиму пшеницю збирали на майже вдвічі меншій площі. Тривалий час таке скорочення пояснювали тим, що краще сіяти менше, а збирати більше. Мовляв, сучасні інтенсивні технології дають змогу і з невеликого клаптика взяти добрий урожай, то навіщо розорювати всі землі? Логіка в цьому є. А от інтенсивний урожай виходить не завжди. З одного боку, хмельничанам наче немає приводу для смутку. Нині вони тримають третє місце в державі зі збору зернових, восьме — за врожайністю озимої пшениці. Уже намолотили понад мільйон тонн збіжжя, перевищивши торішні показники.

Усе б добре, якби не декілька моментів. Насамперед: торішній урожай був просто обвальний для краю. Виправдовувались, правда, що вирощеного для свого буханця вистачить, але такого низького валового збору край ще не знав. До того ж і цьогорічні призові місця не такі вже й показові, враховуючи те, що більшість «хлібних» областей залишилась без урожаю через посуху. А середню врожайність озимої пшениці трохи більш як у 28 центнерів з гектара важко назвати гарним сучасним показником — пшениці вже давно родять значно рясніше.

Для того, щоб побачити, як, навіть не треба їхати на високотехнологічні закордонні поля. Днями господарників запросили до кооперативу «Святець», що в Теофіпольському районі. Окремі сорти тут дали по 85 і навіть 101 центнер з гектара. Для області ці показники стали рекордними. Заради об’єктивності варто зазначити, що практично в кожному районі знайдуться господарства, які збирали по 60 — 70 центнерів з гектара. Однак це лише одиниці. Для більшості ж досяжним став показник лише у третину рекордних планок. А ще у зведеннях можна знайти цифри, коли хазяйство і десяти центнерів з гектара не намолотило. То про які прибутки вести мову?

Причин, чому подільські хлібороби розлюбили пшеницю, чимало. Для того, щоб засипати повні засіки відмінним зерном, у багатьох просто немає матеріальних можливостей. Агрономи пам’ятають, як на кожний гектар посівів вносили по 13 тонн органічних добрив та ще понад сто кілограмів мінеральних. Тоді й пшениця родила. Тепер півтори тонни органіки на гектар може дозволити собі далеко не кожне господарство. Та й на мінеральних економить хто як може. Отож і результати очевидні. Додати до цього стару зернозбиральну техніку, дорожнечу пального, нестабільність цінової політики на зерно — з усього цього і складається теперішня врожайність.

Можна, звичайно, тішити себе рейтинговими показниками, але від цього ні комори повнішими, ні хліб дешевшим не стають.

Скільки, чого і почому

Утім, Поділля не бідуватиме цього року від неврожаю. Та й ціни на зерно, здається, уже й хліборобів влаштовують. Проблема в іншому: добрий хліб, стабільна ціна, прибуткова робота господарства тепер переважно залежать від примх стихії. Не лише погодної, а й ринкової. Саме вони формують моду на ту чи іншу культуру, диктують свої ціни, і куди завтра поверне її вихор — нікому невідомо. А тим часом модельєрам добре відома приказка про те, що слідувати моді — безглуздо, але й забувати про неї — смішно.

От і ламають голову селяни, що буде модним наступного року на ринку. Кажуть, потрібно робити ставку на ячмінь. Ось цьогоріч сусідні західні держави залило дощами, пивоварний ячмінь не вродив. Тож ті, хто посіяв його, мають тепер добрий зиск. Ще такого ніколи не було, щоб за ячмінь майже в півтора разу більше платили, ніж за пшеницю. Але ж є. З торішніх 650 гривень за тонну ціна підскочила до 1,4 тисячі. Уже нинішнього року ячмінь збирали з таких само площ, що й пшеницю. Про співвідношення, коли останньої сіяли вдвічі більше, забули.

Ще кажуть: дорогим буде жито. Ще із зими хлібопекарі говорили про те, що його не вистачає для випікання житнього хліба. Шукали зерно по всіх усюдах, платили найвищу ціну. 14 тисяч гектарів, з яких збирали теперішній урожай, теж навряд чи знімуть проблему житнього дефіциту, бо раніше під цю культуру в краї відводили до 35 тисяч гектарів.

Воно б і посіяти можна, якби в господарствах були договори і чіткі домовленості із покупцями. А хто зараз гарантуватиме ці чіткі домовленості? І продавець, і покупець може слово давати, договори підписувати, а потім... їх не виконувати. Де війне більшими прибутками — туди всі й повертають.

Ось це і є теперішньою найбільшою проблемою села. Кожен рятується, як може. Кожен сам собі і аналітик, і біржовий маклер, і фінансовий стратег... А в результаті пощастить, коли вгадаєш. А як ні?

А тим часом секрет, як наздогнати примхливу аграрну фортуну, дуже простий. Запитайте про нього в будь-якого дядька, що має хоча б декілька соток свого городу. Ніколи не засіє він його «модною» культурою. А посадить потроху всього. При цьому полічить добре, чого і скільки з’їсть, щоб і зайвого не було, і до наступного врожаю вистачило.

Якби такі розрахунки вели і в державі, то не корчила б свої гримаси вередлива «зернова» мода.

Хмельницька область.