Посивів через... помилку

Хоч як пильнують коректори, помилки все-таки бувають. І серед них було чимало пов’язано з іменем Сталіна. За життя вождя це не залишалося без покарання: працівники туркменської газети «Комунар» були звільнені з роботи тільки за те, що випадково пропустили букву «л» у слові «главнокомандующий»; до найвищої міри покарання було засуджено редактора махачкалинської газети, бо був неуважний і підписав до друку номер газети, в якому на першій сторінці було написано «Сралин»...

Та й у селищі Млинів, що на Рівненщині, у 1946 році був не менш курйозний випадок. У той час у районці «Переможець» друкували переважно матеріали про післявоєнну відбудову народного господарства і про ще зовсім «свіже» воєнне лихоліття. Якось із райкому надійшла вказівка присвятити одну сторінку Сталінградській битві — з нагоди чергової річниці перемоги в ній. Газетярі помістили чотири матеріали, об’єднавши їх під пафосною рубрикою «Сталінград — місто-герой». Усе, здавалося, було витримано в найкращих традиціях возвеличення слави й історії. З грамотністю також не було проблем — спочатку коректор, а потім і редактор вичитували надруковане від «а» до «я». Щоправда, останньої правки не звірили...

А вранці у двері квартири редактора млинівської районки Василя Прокоповича Шкурка постукав райкомівський кур’єр і передав наказ третього секретаря райкому терміново зайти до його кабінету.

— Добре, що саме він був першим читачем цього номера, — згадував на 40-річчі млинівської газети у 1985 році Василь Прокопович. — Інакше «загримів» би я на Соловки. Я тоді аж посивів, коли глянув на свіжий номер. Не знаю, чи випадково, чи навмисно хтось із поліграфістів таке зробив, але у слові «Сталінград» не було букви «р». З часом усе затихло, заспокоїлося. Але Млинів ще довго потайки «гудів» на цю тему. Бо шила в мішку не сховаєш.

Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

Насос Кефалінії

Іонічні острови розсіяні вздовж південно-західних берегів Греції. Усі вони чимось схожі і чимось відмінні. Скрізь вирощують оливки, виноград, апельсини, лимони, мигдаль... А ось найбільший острів — не приклад іншим. Загадковий...

Біля півострова Аргостоліон морські хвилі з голосним булькотом закручуються вирами й ідуть під землю. Їх немов насосом усмоктує. Куди ж щезає вода? На це запитання шукала відповідь група австрійських геологів. Вони спустили в одну з ущелин півтори сотні кілограмів фарби і стали чекати. Минув день, другий. Лише через два тижні фарба з’явилася в одному із джерел на... іншому боці острова. З’ясувалося, що вапняне підгрунтя Кефалінії пронизане природною мережею похилих підземних каналів. Морські струмені, стікаючи цими тунелями і зливаючися із дощовою водою, що просочується зверху, набирають швидкість. Так виникає усмоктувальний ефект.

«А чи не можна з цього «насоса» мати яку-небудь користь?» — подумали геологи. На жаль, не вони перші, не вони останні. Місцеві жителі давно вже «приручили» цей феномен. Ще 180 років тому якийсь Апазідіс збудував на Аргостоліоні млин і змусив морську воду обертати жорна і молоти зерно. А щоб не було зайвих розпитувань і не з’явилися конкуренти, розпустив слух, що жорна йому обертає нечиста сила.

...Правда, що молов Апазідіс, залишається загадкою: за такої слави везти зерно до нього ніхто не хотів...