Георгій Крючков: «Якщо не вдасться сформувати коаліцію, будуть нові перегони»

Дочасні парламентські вибори породили нову політичну ситуацію. «Голос України» попросив відомих співвітчизників відповісти на низку запитань, які, на нашу думку, не можуть не хвилювати сьогодні.

1. Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію?

2. Хто переможе на дочасних парламентських виборах?

3. Чи буде сформовано коаліцію у парламенті шостого скликання?

4. Що очікує Україну, якщо парламент шостого скликання так і не запрацює?

На ці запитання відповідає народний депутат третього та четвертого скликань, колишній голова парламентського Комітету з питань нацбезпеки та оборони Георгій КРЮЧКОВ.

1. Політична ситуація в Україні продовжує залишатися нестабільною і небезпечною. Так оцінює її переважна більшість громадян. За даними дослідження, проведеного Інститутом соціології Національної академії наук у липні цього року, 62,1 відсотка респондентів оцінили її як напружену, а 30,1 — навіть як критичну і вибухонебезпечну.

На ситуацію в країні, настрої і самопочуття людей вкрай негативно впливає тривале протистояння політичних сил і жорстока боротьба за владу. Що наші люди щодня чують по радіо і бачать по телебаченню? В основному шалені нападки однієї сторони на іншу. Людей лякають. Маємо справу з неприродною політизацією всього, що відбувається в державі. І це, звичайно, створює саме таку обстановку... Державне і суспільне життя, по суті, виведене з правового, конституційного, поля, Україні загрожує відновлення тоталітарної диктатури. Якщо в державі майже на півроку указами Президента фактично припинено функціонування законодавчої гілки влади, що є брутальним порушенням Конституції, це не може не викликати занепокоєння. У такій обстановці в країні може бути все що завгодно. Уявімо собі ситуацію: щось трапилося, скажімо, серйозні природні катаклізми, потрібно оголосити надзвичайний стан. Як вирішити питання, адже для цього потрібне рішення Верховної Ради. В державі більш ніж півроку немає голови СБУ, його обов’язки виконує один із заступників. За законом це може тривати не більше двох місяців. Або інша ситуація. Президент надсилає прем’єру телеграму — вдумайтеся: телеграму! — з вимогою, щоб уряд зняв з посади такого-то міністра чи навіть двох. Але ж зробити це може тільки парламент. Невже Президент цього не розуміє? Це що — невігластво? Чи це свідоме цинічне, брутальне знущання з Конституції?

Відверто кажучи, я, вихований в дусі поваги до закону, не можу збагнути, що діється в державі. Як може Президент так цинічно поводитися із законами і навіть з Конституцією? Він видав чотири укази про позачергові парламентські вибори, кожний наступний свідчив про те, що попередній указ був незаконний. Але ж Верховна Рада була позбавлена можливості здійснювати свої конституційні повноваження. Все це стало, по суті, нормою в державі. На жаль, Європа, яка хизується своєю відданістю ідеалам демократії, верховенству права, сприймає наругу над Конституцією, над парламентом в Україні майже як нормальне явище.

Те, що відбувається нині в державі, має в своїй основі таке. «Помаранчеві», які після минулих парламентських виборів не спромоглися навіть утворити коаліцію, сьогодні прагнуть реваншу. І всі розмови про політичну корупцію в парламенті, про очищення через вибори —все це демагогія, бо за всім цим стоїть одне: будь-що переграти підсумки виборів-2006. Підстав для дочасних перегонів не було. Вони створені штучно. І, звичайно, те, що лідери коаліції — без комуністів (бо з ними не радилися і не узгоджували позицію) погодилися з тим, щоб за відсутності конституційних підстав проводити позачергові вибори, є певною перемогою «помаранчевих», президентських, «нашоукраїнських», «бютівських» сил. Мабуть, можна сказати більше: це здача лідерами коаліції своїх позицій на порушення Конституції.

2. Склад парламенту, найімовірніше, не дуже зміниться в персональному плані. Сьогодні важко спрогнозувати, що відбудеться. Але мені здається, що, як і на минулих виборах, жодна з політичних сил переконливої перемоги не отримає. Багато залежить від того, як проведуть виборчу кампанію основні суб’єкти виборчого процесу.

Передвиборні програми, які вже оприлюднені, дають підстави для певних висновків. Якщо відкинути «клініку» (войовничі агресивні програми певних сил відомі), то впадає в очі, що основні гравці змагаються в тому, хто більше і краще наобіцяє виборцям. Ще не прийшли до влади, ще не знають, якими будуть реальні можливості, а вже обіцяють, називають конкретні цифри, збільшення виплат в рази, десятки разів. Зрозуміло — для того, щоб привабити виборців. Особливо це видно на обіцянках стосовно виплат у зв’язку з народженням дітей.

Друге, що характеризує виборчу кампанію, — це неймовірна, я сказав би, патологічна агресивність. Коли слухаєш таких людей, як Ю. Луценко, В. Кириленко, Ю. Тимошенко, то постає запитання: в якій державі ми живемо? Хіба можна говорити, що це цивілізована держава?

У мене останнім часом дедалі частіше виникає думка: як би піднісся Президент в очах суспільства, якби своїм авторитетом, авторитетом посади — бо іншого у нього замало — закликав усіх учасників політичного процесу до стриманості, толерантності. Якби сказав: «Любі друзі, чи хлопці, зупиніться, відійдіть від особистостей, образ, хамського тону і розкажіть спокійно, з чим йдете до людей, що, крім заяложеної тези про депутатську недоторканність, у вас є».

3. Коаліцію, мабуть, вдасться сформувати. Якою вона буде, сьогодні важко сказати. Багато залежить від того, як проведуть кампанію «регіонали». Нині вони поступаються своїм конкурентам — «НУ-НС» та БЮТ в активності і наступальності. Крім того, вони мало що зробили в реалізації передвиборних обіцянок, скажімо, стосовно двомовності, членства в НАТО. «Регіонали», по суті, віддали «помаранчевим» інформаційний простір. Що взагалі важко зрозуміти. Дуже велике значення матиме також, вплив яких сил у «регіоналів» переважатиме. Бо там є чимало людей, про яких можна сказати словами Ф. Енгельса — «капіталісти з еластичною совістю».

4. Якщо не вдасться сформувати коаліцію, будуть нові вибори. Для цього будуть конституційні підстави. Можливі ще варіанти: коаліцію створять, але якась політична сила, що матиме більше 150 мандатів, залишиться незадоволеною. Тоді вони складуть повноваження або не зареєструються, не складуть присягу і — нові вибори. І цей варіант не можна виключати, бо прецедент створено. А прецедент — як рушниця на сцені: якщо в першому акті висить, в останньому — вистрелює.

Багато залежить від Президента. Він має все зробити для того, щоб вибори були справді чесними і справедливими. Я мрію про те, щоб державні діячі, ті, хто сьогодні визначає спрямованість політичного процесу, зібралися і сказали: «Ми наговорили багато дурниць і нехай люди нас простять за це. Але ми усвідомлюємо, що на нас лежить величезна відповідальність за долю країни, за долю 46 мільйонів наших співвітчизників. І надалі не вдаватимемося до образ, наклепів та погроз».