Про Інесу Іванівну Вачнадзе (Курач) не скажеш, що вона 18 років перебуває на пенсії. Адже й досі, попри сніг чи дощ, їздить щотижня з Чернігова проводити співані (!) уроки українознавства в сільську школу в Жукотках. За них і удостоєна високого звання заслуженого працівника освіти України. Загалом же вона — темпераментний живчик, згусток енергії. Невгамовна жіночка не може, незважаючи на поважний вік, і дня просидіти без діла, без педагогічної та громадської роботи, без поїздок у найгарячіші точки України. Викладає для шляхтянок у вечірній жіночій гімназії. Проводить екскурсії. Кілька років займалася організацією благодійних обідів для малоімущих. То вона у складі просвітянської експедиції в Батурині, то серед козаків разом з Іваном Плющем вшановує пам’ять кошового отамана Івана Сірка.
Ось і 24 серпня 1991 року інтуїція повела її на чернігівський вокзал. Та всі квитки на Київ вже о 6 годині ранку було продано. Але це не зупинило енергійну жінку. Вона виїхала в напрямку Славутича. Потім зупинила автобус на трасі Гомель—Київ — і два добродії підкинули її до парламенту.
— З дев’ятої години ранку я вже стояла біля дверей Верховної Ради, — розповідає вчителька. — До її стін прибували люди. Поруч зі мною була Лариса Скорик. О 15 годині привезли величезного синьо-жовтого прапора. Люди хотіли підняти його над Верховною Радою. Хтось тримав прапор двома пальцями, а я взялася за край двома руками. Підійшов один чоловік, який теж хотів за нього взятися, сказав:
«Жіночко, ви такий шмат відхопили, посуньтеся...» А я йому відказала: «Так я ж за всю Чернігівську область тримаю!» Всі засміялися. Ми так аж до 21 години тримали його. Потім вийшли з Верховної Ради народні депутати, стали на коліна перед прапором. Я передала «свою» частину прапора Миколі Поровському. Парламентарії занесли українське знамено у стіни Верховної Ради.Попуткою Інеса Іванівна швидко повернулася додому і ще встигла побачити по телевізору, як народні обранці вносили прапор у зал Верховної Ради.
На знімку: Інеса Вачнадзе.
Фото автора.
