Є в старій частині Запоріжжя майдан Волі. З одного боку на нього суворо дивиться гранітний Фелікс Дзержинський, а з другого розташований невеличкий сквер, де височить простенький бетонний обеліск. Біля нього горить газовий факел, що символізує Вічний вогонь пам’яті. Тут поховано сімох червоногвардійців, котрі восени 1917 року заготовляли в дніпровських плавнях дрова і були вбиті білогвардійцями, та 11 бійців винищувального батальйону, які загинули в серпні 1941 року під час оборони обласного центру. Тож у запоріжців не виникає жодних сумнівів, що назву майдану навіяли буремні роки революції та громадянської війни...

А як було насправді? Відомо, що площа Качельна, або Карусельна, забудована в Олександрівську в середині ХІХ століття і була улюбленим місцем відпочинку міщан. Згодом вона називалася Пушкінською, а вже потім перейменована. Коли? В деяких періодичних виданнях стверджується, що нову офіційну назву вона отримала в 1919 році. Справді, було таке рішення Запорізького губвиконкому, але назва не закріпилася, і на карті Олександрівська, виданій у 1921 році, площа позначена як Пушкінська. Однак їй таки судилося стати майданом Волі, і ця назва була остаточно затверджена в 1922 році.

Та є цікавий історичний факт, який навела, спираючись на архівні джерела, завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею Світлана Тараненко. Виявляється, ідея перейменування Пушкінської належить аж ніяк не чиновникам радянської доби. Уперше нова назва цієї площі була озвучена на мітингу, що відбувся на ній 17 квітня 1918 року, а запропонував перейменувати її на майдан Волі командир легіону українських січових стрільців поет Василь Вишиваний. Він же — кронпринц, онук передостаннього імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа ІІ Вільгельм-Франц Габсбург-Льотринген, одна з найблагородніших і найтрагічніших постатей в українській історії.

Красива легенда? Аж ніяк, бо перебування Василя Вишиваного на запорізькій землі документально підтверджене. Своє народне ім’я Вільгельм фон Габсбург отримав у роки першої світової війни під час служби в 13-му полку уланів, що складався з українців, яких він полюбив за високі моральні якості й інтереси яких палко відстоював перед своїми коронованими родичами. Під офіцерською формою він носив вишивану сорочку, а українську мову вивчив, слухаючи народних пісень. Потім прочитав «Малу історію України» Михайла Грушевського, «Кобзар» Тараса Шевченка, твори Івана Франка та інших відомих національних письменників і на все життя став палким українським патріотом.

Після того, як було проголошено Українську Народну Республіку, на її територію ввійшли в тому числі й австро-угорські війська, до складу яких входив легіон українських січових стрільців. Навесні 1918 року січовики, в запеклих боях з більшовиками, пройшли від Одеси до Олександрівська, де затрималися на два місяці. Цей період ознаменований утвердженням української національної ідеї на запорізькій землі та активізацією громадського життя. Стрільці допомогли відновити роботу місцевої філії товариства «Просвіта», добилися від міської влади введення у школах та гімназіях нових навчальних предметів — української мови та українознавства і самі їх викладали, видавали тижневик «Січ», проводили вечори в жіночій гімназії тощо. Тож наш край знаменитий не лише махновщиною...

Відомо також, що під час зустрічі січових стрільців з вояками української Запорізької дивізії ті запросили Василя Вишиваного до привезеної з Криму царської золотої карети і в супроводі почесного загону кінноти повезли по Великому Лугу, куди з’їхалася велика громада людей. Потім, коли в результаті перевороту до влади прийшов Скоропадський, командування цієї дивізії та одеська громада висунули кандидатуру Василя Вишиваного на гетьмана України, але австро-угорське командування не захотіло загострювати стосунки зі своїми союзниками і передислокувало легіон січових стрільців з України на Буковину. Тим паче що вже розгоралося народне повстання проти гетьманців, а січовики та їхній командир співчували повстанцям і прагнули захистити населення від каральних операцій...

Обравши своїм життєвим ідеалом боротьбу за незалежність України, Василь Вишиваний пориває зі своєю монаршою родиною. В 1921 році вийшла збірка його поезій українською мовою «Минають дні...» з посвятою січовим стрільцям. На початку тридцятих років він видавав газету «Соборна Україна». У роки Другої світової війни відмовився співпрацювати з фашистською окупаційною владою проти українського підпілля й перебував на обліку в гестапо як неблагонадійний, а помер у серпні 1948 року в Лук’янівській тюрмі, куди його за сфабрикованим звинуваченням запроторив сталінський режим.

Історію не переписати, та хочеться, щоб, відзначаючи День незалежності, запоріжці добрим словом пом’янули тих, хто згорів у боротьбі за його наближення. Серед незабутніх постатей — і Василь Вишиваний, чий поетичний образ освятив назву однієї з найстаріших площ обласного центру. Майдану Волі!

Запорізька область.