Як гармаш Забабаха у моря ходив

Цьогоріч під час ушанування пам’яті героїв битви під Берестечком 1651 року на знаменитих «Козацьких могилах» (так у народі називають Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» в селі Пляшева Радивилівського району) пролунав салют із гармат, створених за аналогією з тими, що були в козаків. Задля салюту цю зброю зняли з козацької чайки «Пресвята Богородиця», що так само побудована за зразками тих часів. А керував залпами козак Іван Забабаха.

Об дерево тупилися пилки

— Забабаха — це моє козацьке ймення, — зізнається гармаш. —Пішло від того, що на козацькій чайці я відповідаю за такі салюти. Її створено 1992 року у Брюховичах, що на Львівщині. Будували човен майже рік. А почалася справа з величної ідеї засвідчити Європі та світові, що є така країна Україна — з її самобутністю, традиціями, миролюбністю. І саме відвідини різних країн на козацькій чайці сповна підходили для цієї ідеї.

Для човна підшукали п’ятнадцятиметрову товстенну модрину на киль. Її дозволили спиляти, бо років за двадцять вона і сама б упала від своєї ваги, адже важила приблизно сім тонн. На ній налічили 180 кілець.

Загалом, створення козацької чайки стало своєрідною толокою. Лісники подарували дерево! Спочатку — щоглові сосни, потім —модрину, червону і таку масну, що після розпилу кожної доводилося заточувати пилку на пилорамі. А ось мідні заклепки зробили ливарники. Гармати відливали на кераміко-скульптурній фабриці... До того ж робили все відповідно до колишніх стандартів, так само як і у будівництві нового корабля.

Допоміг... француз де Боплан

— Якщо заглибитись у минуле, — продовжує Іван Забабаха, — то можна знайти багато описів козацьких чайок, в тому числі й так званих «довбанок». Але детальний опис зробив історик де Боплан після своїх мандрів країнами Східної Європи. Він перший розповів про козацький корабель-чайку, своєрідна конструкція якого давала змогу козакам долати небезпечні Дніпровські пороги та вигравати бої з неповороткими турецькими галерами на морі.

Характерно, що описана чайка була майже 20 метрів завдовжки, шириною 3—4 метри, висота щогли — 12—14 метрів, висота борту над водою сягала близько метра, що давало можливість підходити до ворога непомітно, попередньо опустивши щоглу. У морі козаки звичайно використовували весла (котрих налічувалося до 26), що надавали їй особливої маневреності, і мали велике прямокутне вітрило, котре ставили під час попутного вітру. На борту було близько 8 гармат та зброя для проведення абордажу. На сучасній чайці гармат менше. І головне: вони ніколи не стріляли і не стрілятимуть бойовими зарядами, а лише символічними.

Весло не зрушиш... без сала

Головний гармаш признався, що були і курйози із стріляниною. І згадав про похід до Туреччини.

— Вирушили туди із миролюбною місією. Ніхто нас в морі не перепиняв, ніхто до нас не мав діла. А коли дісталися турецького берега, організували канонаду. Щоб засвідчити про себе. Ой, що тоді зчинилося! Над нами почали кружляти військові гелікоптери, нас оточили прикордонники. Згодом заарештували. Але швидко відпустили, коли з’ясували що і до чого. А журналісти надали цій події такого розголосу, що козацька чайка стала відомою практично на всю Європу... Врешті, в подальшому ми практично всю Європу й обійшли. Особливо запам’яталася подорож до берегів туманного Альбіону. В Лондоні на нашій чайці побувала її величність королева.

— А у Швеції нас узагалі прийняли як своїх, — продовжує козак. — За прапором. У нас синьо-жовтий, і в них такі само кольори. Але придивилися шведи до нашого одягу, до зачісок — і почали знизувати плечима: мовляв, на їхні не схожі. Тоді відомий яхтсмен, який обійшов весь світ, пояснив прикордонникам: «Та це ж українці, що прибули до нас на морський фестиваль».