Майдан-2007 — ще не історія. Він може повторитися будь-коли до 30 вересня і після.

То хто на ньому днював і ночував весною? Чи тільки ревниві борці за ідею? Хотілося б відповісти ствердно. Хотілося б потиснути руку міністрові освіти і науки, який запевняє, що до Києва на заробітки їхали хто завгодно — тільки не школярі та студенти.

Спочатку цифри. Вартість масових заходів протесту — від 55 до 73 мільйонів доларів. На підтримку коаліції за два останні весняні місяці «витрачено» від 500,5 до 671 тисячі «людино-днів».

Про це заявив співгромадянам директор Міжнародного інституту демократії Сергій Таран.

Генеральна прокуратура теж долучилася до розвінчання міфу про цілковиту політичну «імпотентність» школярів і студентів.

«Останнім часом, — стверджує прес-служба ГПУ, — набули поширення факти залучення школярів та студентів до участі в політичних акціях. Установлено, що лише у квітні 2007 року понад 200 учнів ЗОШ та студентів ВНЗ брали участь у політичних акціях. Як правило, діти залучалися представниками осередків політичних партій без погодження з органами освіти, керівниками навчальних закладів. Десять учнів 9—11 класів Чигиринського НВК Черкаської області разом з дорослими під час навчання, не повідомивши батьків, поїхали до Києва для участі в мітингу, за що отримали грошову винагороду».

Це винятковий випадок, кажете? Читаємо далі.

«Упродовж трьох днів у квітні цього року учні однієї з ЗОШ Охтирського району та Роменської школи Сумської області, залишивши навчання, перебували в столиці, про що було відомо керівництву, проте відповідних заходів вжито не було».

І це ще не все. За грошовою винагородою неповнолітні майже з усіх регіонів виїжджали до столиці, де мешкали у непристосованих палатках в антисанітарних умовах, не мали належного харчування, медичного забезпечення. Як наслідок... госпіталізовано 13 дітей. Зокрема, у лікарню потрапила 17-річна хвора на цукровий діабет студентка Миколаївського технікуму.

Не обійшлося і без трагічних випадків. Так, потрапив у ДТП мікроавтобус, на якому мешканці села Успенівка Саратського району Одеської області прямували до Києва на мітинг. Серед них було п’ять учнів ЗОШ. Двоє з них отримали травми.

Втім, заробітчанство на мітингах більш притаманне спудеям.

Послухайте розповідь одного із студентів вузу Київщини.

— Восени 2004-го я був у 11 класі. В Україні тривали доленосні події. Бачив реальний шанс змінити владу, хотів у цьому взяти участь. Пішов у місцевий штаб різнокольорових. Тоді я й гадки не мав, що участь у мітингах може бути прибутковою.

Я безплатно роздавав листівки, вішав стрічки, прапорці на дерева.

Уже 2007-го вирішив заробити. Зателефонував координатору штабу і поцікавився, чи нема роботи. «Буде мітинг 30 квітня, збирай людей». У призначений час приїхали до Палацу спорту, де формувалися колони. Нас повели до Конституційного Суду, де отримали символіку... опозиційної партії. Ми не встигли здивуватися, як нас порахували, записали, проінструктували. Грати так грати, аби платили, тільки й подумав тоді.

Прапорів дали по два. Через кожні пару години нас перераховували.

У кожного наглядача («пастуха») було по 40—50 осіб. Якщо хтось залишав стрункі колони мітингувальників, нас примушували шукати їх. Відлучатися навіть поїсти не можна було, підвозили тільки воду.

Чому організаторами стають вихідці з іншої політсили? Бо вміють організувати. За один мітинг вони обіцяють 50—60 гривень, а самі отримують 1000 за день.

Склалося враження, що менеджери акцій на своїх же і наживаються. За втрату прапора, який коштує близько 30 гривень, з кожного взяли в нашій групі по десятці. Якщо когось помітили «під мухою», теж карали всю групу. За три дні я заробив більше, ніж стипендія за місяць. А охорона, «крикуни» за добу, начебто, отримували 150—500 гривень.

З того часу в ідею Майдану вірю, а політикам — ні!

...Коментувати монолог студента не хочеться. Знаєте, чому?