Як ви оціните стан справ у сільгосппідприємстві, де не засіяна жодна сотка землі, а на фермі менше 30 голів ВРХ? Гроші в касу там не пливуть, а ледь капають, бо за день продають менше 80 кілограмів молока — трохи більше гривні за кілограм. Саме така ситуація нині у СТОВ імені Ватутіна Народицького району. Неважко здогадатися: господарство в боргах. За борги розібрали і продали навіть... гноєсховище — воно було з бетонних блоків.

Нинішній керівник товариства Валерій Слепенчук прийняв його в 1996 році. Тоді це було середнє господарство: утримувало 500 голів ВРХ (половина — корови). Рільники мали 13 тракторів, п’ять комбайнів, на полях і фермах щодня працювало до 70 душ. За чорнобильською програмою у Заліссі чотири роки підряд отримували кошти на розвиток м’ясного скотарства.

Де все це поділося? Говорить Валерій Слепенчук:

— Люди в Заліссі, звісно, не всі, а більшість, ніколи не відзначалися трудовим завзяттям у колгоспі. Їх доводилося часто вмовляти вийти на роботу. А тут ще й демократія прийшла, яку багато хто сприйняв як вседозволеність. Боляче вдарила по господарству кучмівська аграрна реформа. Люди розширили свої ділянки до гектара-півтора, працювати вирішили на себе. Якщо раніше у СТОВ було по два механізатори на трактор, то згодом на 2—3 трактори залишився один механізатор. А нині й цього немає.

Директор вважає: найпростіше — повністю поділити землю та майно, яке ще залишилося, і хай кожен працює сам. Або — спробувати зберегти господарство. Тоді мали б зібратися засновники, проаналізувати разом із селянами стан справ, змінити керівництво. Може, в іншого директора справи нарешті налагодяться, вважає він.

Чи можна оживити СТОВ імені Ватутіна? Без великих вкладень цього вже не зробиш. А на те, що прийде багатий «дядько» з торбою грошей, — надії примарні. І не лише тому, що це Народицький район. На Поліссі взагалі не густо на чужих інвесторів: вкладати треба більше, а віддачі чекати довше...

Корів — як у деяких районах

Для того, щоб жителі Залісся зрозуміли, як багато вони втратили, не подбавши про збереження свого сільгосппідприємства, їм і їхати далеко не треба. У Народицькому районі є ТОВ «Норинцівське». Директором тут Микола Кирилович Миколайчук. У тридцяті роки місцевий колгосп очолював його батько — Кирило Андрійович Миколайчук, поряд з яким трудилися четверо братів та п’ятеро сестер. Здогадуєтеся, скільки тепер у Норинцях представників цього роду Миколайчуків?

Микола Кирилович прийняв колгосп у 1981 році. Про Назарчука, його попередника, старше покоління селян досі тепло згадує. Тричі за його керівництва колгосп виходив переможцем всесоюзного змагання. Миколайчук не підвів: двічі одержував такі ж регалії. Що діялося з економікою далі, нагадувати зайве. Але люди не розбігалися по своїх наділах. У СТОВ — чотири відділки. У людей є робота й заробітки, а отже — й пенсія буде.

Нині дехто зневажливо ставиться до нагород і призових місць часів СРСР. Мовляв, передовиків штучно придумували. Приклад Миколайчука засвідчує, що це не так. Бо людина справді творча, мисляча шукає і знаходить оптимальні рішення, навіть коли економічні реалії міняються на 180 градусів.

Краще за всі цифри про «Норинцівське» скажуть слова, почуті на одному з обласних семінарів аграрників:

— У Миколайчука худоби, корів зокрема, мало не стільки, як у всьому Бердичівському районі.

Справді, у «Норинцівському» на 1400 гектарів сільгоспугідь півтори тисячі голів ВРХ, третина — корови. В усьому Народицькому районі 3360 голів худоби (корів — 1300). Отже, ситуація в аграрному секторі району великою мірою залежить від того, як спрацюють у Норинцях. Між іншим, молоко продають на Київ, дорожче, ніж інші. Секрет простий. Який солідний переробник хоче мати справу з господарством, де 40—50 корів? Йому потрібна продукція високої якості і великий опт. Щоб не чайною ложкою возити. «Норинцівське» відповідає цим критеріям.

Пам’ятаєте, керівник СТОВ імені Ватутіна згадував про чорнобильські кошти на розвиток м’ясного скотарства? В області й сьогодні переконані, що це перспектива для поліських господарств, хоч справжньої ціни на таке м’ясо в Україні ще не склали. У «Норинцівському» ті гроші не пішли в пісок. Тут 290 голів м’ясної породи. Худоба добре вгодована. Господарство одержало цього року 32 тисячі гривень державної дотації на підтримку розвитку м’ясного скотарства. За даними райуправління агропромислового розвитку, «Норинцівське» в середньому за кілограм живої ваги виручило по 8 гривень 50 копійок — за худу стільки б не дали. 115 нетелей продали населенню.

Вирощують у господарстві і свиней, коней. Працюють над насінництвом трав.

Стихія — то в економіці, то в природі

А проблем більш ніж досить. Улюблена культура Миколайчука — картопля. Колись її садили на півтисячі гектарах. Тепер елітне насіння вирощують на 20 гектарах — доводиться орієнтуватися на попит. А він низький: в області лише три відсотки площ під картоплею, 97 відсотків її росте на городах у населення, а там зазвичай садять чим завгодно.

Або інше. Основна озима культура — жито, яке більш придатне для засіву в умовах Полісся. Але тим, хто його вирощує, платили останніми роками зовсім смішні ціни...

Та й погода з сюрпризами. Кілька років тому через великий снігопад на багатьох спорудах у «Норинцівському» не витримала покрівля — а це збитки на десятки тисяч гривень. У травні цього року нова біда — буревій. У Клочках (один з відділків «Норинцівського») не встояла опора високовольтної лінії. Її поновили швидко. А от господарству з наслідками стихії впоратися було непросто. Наприклад, на конюшні, довжина якої близько 120 метрів, не залишилося жодного листа шиферу. Поряд —напіврозкриті чотири приміщення для відгодівлі ВРХ, зерносклад.

— А на додачу, — розповідав наступного дня Микола Миколайчук, — причіп для підвезення грубих кормів вітер підняв і відніс до лісу — більш як на 200 метрів. Два інші причепи перевернув прямо в машинно-тракторному парку (на знімку).

Стихія завдала збитків майже на 120 тисяч гривень. Узялися самі долати її наслідки. Грошей на це, хоч підприємство і краще в районі, немає, тож розібрали в Норинцях покрівлю складу міндобрив, а шифер перевезли у Клочки — на тваринницькі приміщення. На роботу разом з рядовими працівниками вийшли спеціалісти, керівники виробничих підрозділів.

— На допомогу прийшов навіть Валентин Мошинський, якому вже восьмий десяток пішов, — каже Микола Кирилович.

* * *

Невже й справді такі різні люди у СТОВ імені Ватутіна та в «Норинцівському»? Чи, може, одному з цих господарств на керівників не щастило?

Житомирська область.