Державні закупівлі: на часі законодавчі зміни

Головні пропозиції промислової спільноти — спростити процес закупівель, налагодити дієвий державний та громадський контроль за цими процесами і посилити відповідальність держслужбовців за результати закупівель. За словами міністра економіки Анатолія Кінаха, ситуація вимагає якнайшвидшого вирішення на законодавчому рівні. «Система державних закупівель негайно потребує нового закону. Поки він розробляється та приймається, нашим завданням залишається усунути невизначеність та мінімізувати втрати», — наголосив міністр економіки.

Новий закон покликаний стабілізувати діяльність суб’єктів державного сектору економіки, підвищити рівень конкуренції, розширити інформаційній простір державних закупівель і, як результат, — ефективно та раціонально використовувати державні кошти на закупівлю на конкурентних засадах, а також запобігти можливим зловживанням у цій сфері.

Під час засідання директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський виступив з ретельним аналізом системи державних закупівель у країні та запропонував проект оптимальної системи її вдосконалення. У документі передбачено концентрацію основних регуляторних та контролюючих функцій в єдиному органі центральної виконавчої влади — Агентстві з питань державних закупівель під контролем Кабінету Міністрів, який при цьому взаємодіятиме з іншими органами влади, насамперед з Антимонопольним комітетом, Рахунковою палатою, правоохоронними органами.

Директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, співголова робочої групи громадської ради при Міністерстві економіки Ігор Бураковський:

— Ситуація у сфері державних закупівель залишається невизначеною та конфліктною, причому всі учасники цього процесу відзначають його неефективність та наявність численних зловживань. Ринок державних закупівель є досить значним — майже 120 мільярдів гривень, і проблеми, що виникають на ньому, позначаються на стані багатьох сфер економіки. Основні проблеми стосуються передусім правової та інституційної бази системи державних закупівель.

Головними органами у системі державних закупівель є Антимонопольний комітет України (уповноважений орган), міжвідомча комісія з питань державних закупівель та Тендерна палата. Фактично відбулося розпорошення функцій методологічного забезпечення та організації закупівель, моніторингу та контролю не тільки між названими органами, а й між Державним казначейством, Рахунковою палатою та низкою державних структур.

До того ж існує велика кількість неврегульованих процедурних питань, наприклад: механізм міжвідомчої кооперації, процедура подачі та розгляду скарг з приводу порушень у системі державних закупівель; відсутня єдина інформаційна система організації тендерів та оприлюднення інформації по них тощо. Слід окремо зазначити, що участь у торгах передбачає внесення учасником численних платежів, причому доцільність багатьох з них є досить сумнівною. Величина таких платежів зумовлює подорожчання наданих товарів та послуг або обмежує коло потенційних учасників, бо не всі компанії готові до відповідних платежів.

Ще одне питання, що потребує розв’язання, — закупівлі, які здійснюються державними підприємствами. Як свідчить міжнародна практика, зокрема досвід ЄС, дія законодавства про державні закупівлі поширюється виключно на ті підприємства, які надають суспільно важливі послуги (транспорт, водопостачання, телекомунікації, енергетика).

Перелік проблем можна продовжувати, як і наводити численні приклади зловживань. В цілому можна зробити висновок про те, що система державних закупівель потребує докорінного реформування, передовсім, шляхом внесення відповідних змін до законодавства та нормативних актів, які визначають самі засади державних закупівель. Для цього необхідно розробити новий закон про державні закупівлі, що враховував би міжнародний досвід та закладав такі процедури та механізми, які забезпечували б прозорість та ефективність функціонування системи державних закупівель. Очевидно, що такий закон повинен мати наступні складові.

Державні закупівлі мають бути винятково функцією держави. При цьому вони мають забезпечувати максимально ефективне витрачання бюджетних коштів (оптимальне співвідношення «ціна—якість» товару або послуги).

Дія закону має поширюватись виключно на кошти бюджетів всіх рівнів, які витрачаються розпорядниками бюджетних коштів (у тому числі і державними підприємствами виключно в частині бюджетних коштів), та закупівлі тих державних підприємств, що випускають продукцію, яка має суспільно важливе значення (наприклад, спеціалізоване медичне обладнання, ліки тощо). Управління процесом державних закупівель має бути покладено на органи виконавчої влади. На нашу думку, доцільно створити окремий центральний орган виконавчої влади — Агентство з питань державних закупівель, безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів, на який покласти наступні функції:

методологічну — затвердження тендерної документації, правила та умови тендерних процедур, ведення єдиного веб-сайту, на якому буде розміщена вся інформація з приводу процедури державних закупівель, результатів торгів тощо;

організаційну — організація тендерів, зокрема шляхом створення системи електронних торгів;

моніторингу — збирання та накопичення інформації з результатів торгів, офіційне оприлюднення їх результатів у друкованому виданні та на відповідному сайті.

Усі критерії вибору та прийняття рішень мають бути чітко прописані у законі для того, щоб мінімізувати вплив суб’єктивних чинників. Зовнішній контроль за процесом державних закупівель має здійснюватися Кабінетом Міністрів та Верховною Радою в рамках їх повноважень.

Громадський контроль за процесом державних закупівель має здійснюватися через присутність у складі тендерних комітетів незалежних представників, в тому числі й від громадських організацій. Прозорість державних закупівель має забезпечуватися шляхом вільного і безоплатного доступу до інформації про участь у торгах та по результатах проведених торгів, яка офіційно оприлюднюється агентством.