Що означає бути сучасним підприємством? Світовий рівень, досягти якого прагнуть багато українських виробників, — це не тільки нова техніка і технології, не тільки сучасна організація процесу і екологічно чисте виробництво, а ще й людський чинник. Без нього успіх неможливий. Тому чергову публікацію присвячено соціальній складовій діяльності ВАТ «Артемівський завод з обробки кольорових металів», де в 2002 році впроваджено одну з найбільших у Європі піч рафінування міді. Хто вони, люди, що освоїли унікальну технологію вогневого рафінування міді й дивують навіть досвідчених західних колег високою культурою виробництва?

Пошук майбутніх кадрів починається зі шкільної лави

Середньостатистичний працівник — молодий (половина — віком до 35 років), з освітою або той, що продовжує вчитися.

— Керівництво підприємства заохочує тих, хто навчається у вузах за фахом, — каже помічник генерального директора з кадрів і соціальної роботи Сергій Трижон. — Якщо три роки тому заочно вчилося близько 140 наших працівників, то сьогодні їхня кількість зросла майже вдвічі, до 260 чоловік. А фахівці, що мають учений ступінь і використовують ці знання у своїй діяльності, одержують серйозну надбавку до заробітної плати. Пошук майбутніх працівників ми починаємо із середньої школи. Адже демографічний спад дає про себе знати дефіцитом робітничих та інженерних кадрів. Уже сьогодні потрібно думати про тих, хто прийде на зміну. Шукаємо талановитих хлопців, відправляємо їх на навчання і готові прийняти на підприємстві як фахівців, потрібних сьогодні.

Завод тісно співробітничає з Донецьким національним технічним університетом, Дніпропетровською національною металургійною академією, Донбаською державною машинобудівною академією. Можливість одержати затребувану спеціальність і зробити стрімку кар’єру приваблює молодь. Щорічно штат підприємства поповнюють від 30 до 60 молодих фахівців.

— На заводі створено всі умови, щоб людина себе реалізувала, — наголошує генеральний директор Юрій Савенков. — При цьому вік або наявність авторитетних родичів на підприємстві не мають значення. Моєму першому заступникові — 29 років, замові з виробництва — 32. Наша творча команда впроваджує дуже серйозні проекти, чого ще немає на великих заводах. І ведуть ці питання фахівці віком до 30 років. Будь-який працівник може прийти до мене і заявити: мовляв, я готовий очолити таку-то дільницю. Якщо у хлопця є здібності, ми дамо йому себе проявити. Кожна ініціатива, кожна рацпропозиція, що йде на користь виробництву, заохочується матеріально.

Такий «мозковий штурм» і вдале сполучення молодості та досвіду дають можливість вирішувати складні виробничі завдання. Тут до працівників висувають високі вимоги — навіть вищі, ніж на ринку праці. Але і стимулів дотримуватися дисципліни, виявляти ініціативу і домагатися високих результатів на заводі чимало.

«Щоб у людей була впевненість у завтрашньому дні, необхідно, щоб завод працював злагоджено», — каже генеральний директор. Середня зарплата вже перевищила 1800 гривень — це втричі більше, ніж чотири роки тому. Провідні професії — плавильники, пресувальники — отримують 2500—3500 гривень на місяць.

Кожна четверта родина в Артемівську пов’язана із заводом

Зосередитися на головному — сумлінній роботі — допомагає і добре налагоджена соціальна сфера підприємства. Ставлення до людей виявляється в дрібницях. Наприклад, заводська їдальня не схожа на пересічний заклад громадського харчування: нові меблі, нова лінія роздавання, світла обідня зала, затишна атмосфера. Про кімнати прийому їжі в цехах, де є холодильник, самовар, прилади розігріву їжі, один із працівників—ветеранів праці сказав так: «Ми свого часу про таке й не мріяли, адже навіть удома не в кожного був холодильник». Підприємство піклується про здоров’я працівників, оплачує половину медичного страхування і має єдиний у місті санаторій-профілакторій «Радуга», де курс лікування — 18 робочих днів — коштує всього 69 гривень. А заводська база відпочинку «Металург», розташована у Святогірську, залишається улюбленим місцем декількох поколінь працівників. А члени їхніх родин можуть придбати путівку в цей зелений куточок за пільговою ціною — 372 гривні за 12 днів (комфортне проживання, триразове харчування, культурна програма).

— Усе це можливо тільки завдяки добре працюючому виробництву, — упевнений голова профспілкового комітету заводу Дмитро Одоладов. — Будівництво комплексу вогневого рафінування міді дало поштовх розвиткові підприємства. Одним з головних результатів стало збільшення кількості робочих місць. За період з 2004 року колектив поповнили понад 1100 нових працівників. Для Артемівська це вагома цифра. Практично кожна четверта родина міста пов’язана із заводом. І після пуску комплексу люди одержали стабільну роботу і впевненість у майбутньому.

Артемівський завод з обробки кольорових металів — містоутворююче підприємство, найбільший в Артемівську платник податків. Від його «самопочуття» залежить соціальна «температура» у місті. Про авторитет його свідчить той факт, що завод у міськраді представляють вісім депутатів, а генеральний директор Юрій Савенков є депутатом обласної ради. Підприємство бере участь у багатьох соціальних проектах. Наприклад, для реалізації програми «Світле місто» перераховано 250 тисяч гривень. Усього торік на потреби міста АЗОКМ витратив більш як 1,5 мільйона гривень.

За рахунок заводу впорядковано під’їзди і відремонтовано житлові будинки, хоча формально усе житло, що колись було на балансі підприємства, передано місту. Проте селище, де проживають металурги, колишній Палац культури, бульвар Металургів, розташовані тут школи, як і колись, завод вважає «своїми». А нещодавно підприємство виступило ініціатором створення спортивних і дитячих майданчиків у дворах. Нові майданчики приваблюють малечу з усієї округи.

Дитячим сміхом зустрів і санаторій-профілакторій «Радуга»: двічі на рік тут бувають заїзди матерів з дітьми. Усього в профілакторії щорічно оздоровлюються 550 чоловік. Торік тут повністю оновили фізіотерапевтичне обладнання, придбали сучасне — для стоматологічного кабінету. Одна з останніх новинок —багатофункціональне ліжко-масажер. А пуск автономної котельні два роки тому дав можливість проводити водні процедури, незалежно від сезону.

— Я відпочиваю тут уже четвертий рік, — розповіла 13-річна Саша Туманова. — Процедури подобаються, колектив, уважні лікарі і медсестри. Конкурси всякі, вихователі хороші. Тут гарно розслабляєшся, відпочиває організм. Ходимо гуляти на дитячий майданчик біля ставка. Для хлопчиків побудували футбольне поле поруч із профілакторієм. Тут навіть цікавіше, ніж у звичайному таборі. І годують дуже смачно, навіть другу порцію дають, можна попросити добавку.

За даними санаторію-профілакторію, після проходження курсу лікування у працівників, що входять до диспансерної групи і працюють у шкідливих умовах, приблизно на 30 відсотків знижується кількість лікарняних. А мами, які разом з дітьми відпочивають у таборі, помічають, що після лікування хлопці менше хворіють.

«Нам, ветеранам, є чим пишатися»

Шанують і поважають на підприємстві і людей старшого віку. Організація ветеранів заводу налічує 1320 чоловік. Її голова — Василь Чубанов — прийшов на підприємство в 1961 році. Тоді обсяг випуску кольорового прокату був близько 80 тисяч тонн на рік. Щороку завод нарощував потужності і досяг рекордних показників — 140 тисяч тонн прокату. «Така динаміка була до початку 90-х років, а потім настало лихоліття», — згадує Василь Сергійович. Інвестор, що купив підприємство, не був зацікавлений у розвитку кольорової металургії в Україні. Цехи зупинилися, кількість працюючих скоротилася майже втричі. Заборгованість у заробітній платі становила 18 місяців.

Лише через чотири роки, з приходом нового власника, у людей з’явилася надія. Новий інвестор почав піднімати виробництво і повертати борги: одночасно виплачували і зарплату, і заборгованість. Почалося технічне переозброєння підприємства.

— Останнім часом завод розвивається динамічно, — розповідає голова ради ветеранів. — Нам, ветеранам, навіть є чим пишатися. Інвестор провадить дуже розумну і чітку політику. Раніш завод цілком залежав від сировини, одержуваної з Росії, Узбекистану і Казахстану. А нове керівництво придумало, як із брухту одержати чисту мідь. Нова піч дає можливість самостійно випускати якісний прокат з міді і мідних сплавів із брухту. Кількість працюючих зросла до 3600 чоловік, у людей є гідна зарплата.

Промовиста деталь: Василь Чубанов згадує, як, коли був заступником директора заводу, вирішував проблему розширення стоянки для велосипедів. А сьогодні, під час обговорення колективного договору, робітники цікавляться, чи будуватимуть на заводі другу автомобільну стоянку. Добробут родин металургів значно зріс, дедалі більше робітників можуть дозволити собі добиратися на зміну на своєму автомобілі.

— Не забувають на заводі про нас, ветеранів, — наголошує мій співрозмовник. — Керівництво і профспілковий комітет виділяють кошти для надання матеріальної допомоги колишнім працівникам заводу, організації свят, дозвілля й оздоровлення. Наприклад, у нинішньому році до Дня перемоги кожен учасник бойових дій, крім державної допомоги, одержав додатково по 50 гривень від підприємства, кожен учасник трудового фронту — по 35 гривень. Наших хворих товаришів ми провідали вдома. Тепер готуємося відзначити день міста (у вересні), день літньої людини (у жовтні) і день інваліда (у грудні). Ветерани прагнуть передати молодому поколінню свій досвід і знання. Консультації і поради дають колишні начальники пресово-волочильного цеху Віктор Никифорович Лукашов і Тимофій Йосипович Супрунець, колишній начальник прокатного цеху Станіслав Дмитрович Шевьолкін, колишній комерційний директор Олександр Михайлович Тетерін.

Пишаються на заводі хором ветеранів, що торік відзначив своє 20-річчя. У репертуарі хору, що має звання «аматорський народний колектив», — понад 80 творів відомих і місцевих авторів. Незмінним успіхом користуються гімн заводу у виконанні ветеранів і пісня «Краса гарячого металу». Двічі на тиждень учасники хору, відклавши всі домашні турботи, поспішають на репетицію. «Після таких зустрічей відчуваєш дуже велике моральне піднесення», — зізналася куратор колективу Тамара Кривошеєва.

Колектив заводу має славні традиції. Одна з них — тут підтримують зв’язок між поколіннями. Дуже сподобалися присутнім урочистості з нагоди 100-річчя з дня народження першого директора заводу Гліба Слободіна. На зустріч запросили дітей колишнього керівника, про якого на підприємстві зберегли найкращі спогади. Заводові, що спинається на ноги, були потрібні енергійні, грамотні фахівці. Таких людей ретельно добирав Гліб Федорович.

У фойє заводоуправління звертаєш увагу на барвисті портрети Героїв Соціалістичної Праці Афанасія Миколайовича Купріянова й Авеніра Миколайовича Коняєва. І сьогодні, через десятиліття, заслуги людей праці гідно оцінено. На підприємстві засновано премію імені Героїв Соціалістичної Праці А. Купріянова та А. Коняєва. Перших переможців оголосили у переддень професійного свята — Дня металурга — у липні цього року. Лауреатами премії стали волочильник кольорових металів пресово-волочильного цеху В. Коняєв (син Героя праці) та інженер з налагодження й випробування електроустаткування прокатного цеху А. Мишнєв. Їм вручені грошова премія в розмірі 5 тисяч гривень кожному і почесний знак, виконаний за індивідуальним ескізом, із зображенням профілів відомих металургів. Таку високу оцінку людини праці зустрінеш не на кожному підприємстві.

...Окрасою парку біля міського будинку культури, колишнього заводського БК, ось уже десять років служить бронзова скульптура «Серце». Споруджено її за ініціативи і силами заводу. Тут, біля бронзового серця, в оточенні гарних світильників і зелені, полюбляють фотографуватися артемівці. За традицією сюди приїжджають молодята, які бажають зафіксувати щасливу мить. От так символічно переплелися долі заводу і міста, заводу і городян. Відданість професії, любов до рідного краю і його жителів — от що вирізняє колектив Артемівського заводу з обробки кольорових металів.