Назустріч стриманню цін напередодні виборів минулий тиждень ознаменувався підписанням на урядовому рівні чергового «регулювального» документа. Він, як і вибори, багатообіцяючий, але малоперспективний для пересічних громадян. Ідеться про меморандум щодо узгодження дій Кабміну та професійних об’єднань, які представляють інтереси найпотужніших виробників м’яса та яєць. Останні зобов’язалися до кінця 2007-го «не допускати необґрунтованого підвищення закупівельних і оптово-відпускних цін на тваринницьку сировину та продукти її переробки». Але в обіцянку повірити важко — навіть у цій тезі, якщо уважно вчитатися, простежується політика подвійних стандартів.

Виходить, ціни підвищувати можна, та спочатку потрібно подорожчання обгрунтувати. Попри галас у засобах масової інформації, мовляв, меморандум захистить споживачів від шалених цін на м’ясопродукти, документ у кращому разі лише пригальмує їх зростання напередодні виборів. Хоча куди дорожчати? Кілограм свинини на столичних ринках чи у супермаркетах можна купити по 35—45 гривень. За яловичину просять 30—35 гривень. Якщо сало місяць тому пропонували по 6—8 гривень, то зараз — 15—30. А за десяток яєць правлять 5—6 грн. І подешевшання чекати годі. Для такого твердження існують економічні передумови: вартість тонни ячменю, який є одним з основних компонентів у раціоні свиней, перевищує 1100 гривень, фуражної пшениці — 900—1000 гривень. Кукурудза, збирання якої ще попереду, за прогнозами, коштуватиме не менш як 1000 гривень за тонну. Через дефіцит кормових культур дешевого зерна очікувати не варто.

Чим вигідний меморандум владі — зрозуміло. Це, напередодні волевиявлення, непогана інсценізація турботи про пересічного споживача — не більше. Хто виграє від меморандуму, то це потужні виробники м’яса, які й контролюють левову частку ринку. Користуючись політичною кон’юнктурою, вони вкотре пробили для себе величезні преференції. Кабмін пообіцяв тваринникам і пільгові кредити, і зерно у достатній кількості на внутрішньому ринку через обмеження його експорту. А головне — зберегти у 2008-му фінансову підтримку галузі на рівні нинішнього року. Це, враховуючи спеціальний режим сплати ПДВ, — мільярди гривень річно. Зважаючи на те, що в аграрному міністерстві окремі керівники аж надто сприяють вирощуванню бройлерів та відгодівлі бичків, вважають деякі птахофабрики та тваринницькі комплекси мало не своїми, — непогане доповнення до їхнього сімейного бюджету.

Вийшла на новий рівень і боротьба за стабілізацію цін на борошно та хліб. На офіційному сайті Мінекономіки щодня почали з’являтися інформації «Моніторинг середніх рівнів оптово-відпускних та роздрібних цін на борошно та хліб масового вжитку станом на ...». Тепер кожен відвідувач сайту, звісно, якщо довіряє даним Державної інспекції контролю за цінами, може переконатися, що «оптово-відпускні ціни на базових хлібопекарських підприємствах» минулого тижня завмерли як вкопані не лише на борошно, а й на хліб житньо-пшеничний, а також з борошна вищого та першого гатунків. У роздрібі, за офіційними даними, картинка така само.

До речі, якщо на початку місяця з областей надходили повідомлення про подорожчання хлібобулочних виробів з борошна вищого гатунку, то тепер немало підприємств повернулися до старих цін. Партія сказала: «Треба» — пекарі відповіли: «Так». Звісно, уряд і пекарі після 30 вересня не будуть такими старанними і наполегливими. Та й борошно тоді піде з майже у півтора рази дорожчої пшениці цьогорічного врожаю. Підтвердженням тому — заява голови гільдії приватних пекарів та кондитерів Львівщини Андрія Гузоватого, котрий минулого тижня зазначив, що зростання цін на хліб в області є невідворотним і відбудеться вже найближчим часом. Андрій Гузоватий припустив: державі вдасться втримати вартість так званих соціальних сортів хліба, коли під це пекарням і надалі надаватимуть зерно за зниженими цінами.

Як повідомляє «Німецька хвиля», Львівська область саме закупила додатково 91 тисячу тонн зерна, що дасть можливість ще деякий час утримувати ціни на попередньому рівні. Досі головним «сторожем» цінових стрибків виступає Держінспекція контролю за цінами. Утім, підкреслили в інспекції, відомство може в цій ситуації лише рекомендувати не нарощувати ціни.

У середу Фонд держмайна виставив на продаж 99,52 відсотка Одеського припортового заводу. Продати хімічне підприємство планують наприкінці жовтня на аукціоні, стартова ціна, як уже повідомляв «Голос України», — 2,5 мільярда гривень. Потенційний покупець змушений буде інвестувати в розвиток підприємства впродовж п’яти років не менш як 1,2 млрд. грн. Окрім того, повинен мати принаймні трирічний досвід економічної діяльності у виробництві хімічної продукції або сировини для неї, чи не менше року здійснювати контроль над підприємствами, що працюють у вказаних сферах. Підприємство справді золоте і за доброго господарювання могло б і надалі з року в рік приносити бюджету прибутки, залишаючись у державній власності. Але, видно, така вже його доля — стати «розмінною» монетою у справі виконання плану «прихватизації» в епоху суцільного дерибану.

Прогнозується, змагання за цей ласий шматок хімічної промисловості розгоратиметься передусім серед українських і російських компаній. На боці перших —вміння лобіювати свої інтереси в коридорах влади, других — можливість поставок дешевого газу. А саме блакитне паливо може зіграти злий жарт з розкруткою Одеського припортового на аукціоні. Експерти стверджують: вартість заводу істотно занижує невизначеність з ціною на газ.