Сором чи державна мудрість? Що ефективніше?

Кому має бути соромно, що в той час, коли численні «слуги народу» їздять у дорогих іномарках, десятки тисяч ваших, пане Президенте, співгромадян, які страждають від хвороб опорно-рухового апарату, роками не можуть вийти за межі своїх квартир через відсутність якого-небудь транспортного засобу?

Дозвольте довести до вашого відома, що державна програма забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керуванням практично не виконується.

З травня 1996 року я, інвалід з дитинства через поліомієліт, стою в черзі на одержання спецавтомобіля в Головному управлінні соціального захисту населення Чернівецької обладміністрації. Минуло 11 років, а за станом на травень цього року мій номер у черзі усе ще 520-й! Що вже й казати про черговиків, зареєстрованих у наступні роки... І такі черги є в кожному обласному місті України. На всі запитання з приводу «замороженої» черги дають відповідь: «Немає фінансування». Але от парадокс: коли, наприклад, трапляється катастрофа, подібна недавній «фосфорній», негайно знаходяться кошти для її ліквідації і захисту населення. Це, звичайно, втішно. Але чому держава не піклується про захист співгромадян-інвалідів (у даному разі, з ураженням опорно-рухового апарату)? Невже тому, що ці знедолені не можуть стати на рейки з метою звернути увагу керівництва країни на свої насущні потреби? Такі інваліди, по суті, десятиліттями перебувають під домашнім арештом.

Світ стрімко змінюється, змінюється життя в Україні, а тисячі і тисячі інвалідів не почуваються причетними до цих змін. За наявності транспортних засобів вони могли б не тільки обслужити себе, а й приносити відчутну користь суспільству.

Не хотілося б, щоб цей лист був сприйнятий як скарга на місцевий обласний відділ соцзахисту: у мене немає підстав звинувачувати в чомусь його співробітників. Хотілося б, щоб вона була сприйнята як конструктивна критика неефективної програми забезпечення інвалідів транспортом.

Моя пропозиція полягає в тому, щоб найближчим часом видати указ Президента або постанову Кабміну про те, що кожен інвалід, який стоїть у черзі на одержання автомобіля в обласних управліннях соцзахисту населення, має право придбати вітчизняну «Таврію» за її собівартістю на ЗАЗі або в його фірмових магазинах. Тим паче, що прецедент був у 60-х роках, коли вперше була введена в дію програма забезпечення інвалідів транспортними засобами. Черговикам надавали право придбання автомобіля «Москвич-407» за його собівартістю, чим багато хто і скористався. Вочевидь, пропоноване рішення не потребує додаткових бюджетних витрат, та й доходи заводу не постраждають. Звичайно, не всі інваліди зможуть скористатися цим правом через брак коштів, але ті, котрі зможуть (за допомогою родичів, друзів або спонсорів), будуть виведені з черги, що зрушить її з місця і скоротить час одержання автомобілів для інших.

Георгій ГОВОРОВ, 71 рік, інвалід з дитинства, секретар Товариства інвалідів Шевченківського району м. Чернівці.