(Закінчення. Початок у «Сім’ї» за 19, 26 липня та 2, 9 серпня).

У попередніх публікаціях ми знайомили з психологічними характеристиками чотирьох типів темпераментів. Навіщо батькам їх знати? Щоб краще розуміти дитину, мотиви її вчинків і поведінки. Адже визначальні особливості темпераментів стійкі і зберігаються протягом усього життя, піддаючись незначним змінам.

Намагання багатьох зламати «поганий» темперамент закінчувалися невдачами, а то й трагедіями. Виховувати й коригувати можна лише характер. Він і буде притлумлювати якоюсь мірою небажане в темпераменті.

Особливості темпераменту найяскравіше виявляються в екстремальних умовах — стихійні лиха, епідемії, війни, революції, сварки тощо. Однак і в повсякденному житті, придивившись до знайомих людей, ми побачимо в одного риси сангвініка, в іншого флегматика. Та навряд чи то буде «чистий» сангвінік, флегматик, меланхолік або холерик. Здебільшого в однієї людини виявляються ознаки двох (а то й трьох) темпераментів. І все-таки домінує якийсь один.

То який з чотирьох типів кращий, а який гірший? Психологи вважають, що таке запитання некоректне.

У багатьох розвинених країнах психолог не рекомендує керівникові фірми брати на роботу велику кількість холериків чи, наприклад, меланхоліків. Бажана пропорційність.

Важче з дітьми, але й тут можна зарадити психологічним і моральним драмам. Скажімо, нелегко живеться дітям-холерикам, особливо молодшого віку. Якщо холерику весело, він не сміється, а регоче, якщо ж його спіткала невдача — не плаче, а ридає. У нього різкі й несподівані перепади настрою (від безтямно-веселого до пригніченого й навпаки). Таку поведінку не всі сприймають спокійно. Та найбільше такі діти дратують оточуючих неаристократичними манерами, своєю впертістю, категоричністю: «Дай!», «Мені треба!», «Не буду!». Не всім подобається і їхнє прагнення до лідерства, тому таких найчастіше сварять, можуть навіть відлупцювати. Дорослі повинні з розумінням ставитися до такої дитини. Навіть коли вона винна, не треба кричати, а навпаки, поспівчувати, пожаліти, навіть за щось похвалити і лише коли заспокоїться, лагідно, тактовно зауважити: «Мабуть, не всі повинні слухати тільки тебе? Послухай і ти їх. Може, якраз тобі й сподобається те, що інші діти пропонують?». Або: «Якщо тебе ні за що образив товариш, подумай, чи взагалі він тобі друг?».

Складні стосунки з дорослими і в дітей-флегматиків. Удома вони постійно чують набридливе: «Швидше застеляй ліжко!», «Їж швидше!», «Одягайся, чого стоїш?» тощо. Аналогічне вони десятки разів на день чують і від учителя. Дитяча психіка не в змозі це витримати. Легше й мудріше буде упокоритися: ці діти завжди будуть вайлуватими (кожна четверта дитина така). Такими їх і треба сприймати. Зате це надійні, невтомні трудівники, готові виконати будь-яке завдання. Треба лише їх заздалегідь до цього підготувати: «Ось це бажано зробити до вечора, а це можеш завтра». Тоді всім буде добре.

Без сумніву, найважче дітям-меланхолікам. Непрактичні, вони найменше пристосовані до життя, бо перебувають у своєму світі уяви, мрій. І часто не хочуть з нього виходити. Їх стомлюють велика кількість людей, гучна музика, голосні розмови, яскраве світло. Таких не варто силоміць залучати до гри, громадської роботи, не можна при всіх соромити. Їм і без того нелегко.

Допомоги дорослих такі діти потребуватимуть тривалий час. Інакше «посиплються» одна хвороба за іншою. А в ранньому віці дитячі ясла й садки взагалі не для них. Емоційний стан сангвініка і меланхоліка майже завжди між радістю і сумом. Але якщо в сангвініка переважають радість і задоволення, то в меланхоліка —розчарованість, сум, депресія. І самостійно зі свого песимістичного стану меланхолік не вийде. Йому треба допомогти. І ще про сангвініків. У літньому віці вони стають меланхоліками або флегматиками. Полюбляють «прислухатися» до хвороб (про них тільки й говорять), усамітнюються.

Ще одне важливе для нашого часу зауваження. Алкоголізму, токсикоманії, наркотикам, за спостереженнями спеціалістів, найлегше піддаються меланхоліки, які не можуть упоратися зі своїм пригніченим настроєм. Близько до них стоять холерики, які вдаються до цього з двох причин: хочуть перевірити на собі (з цікавості) і в них найчастіше бувають злети й падіння. Якраз падіння вони й лікують такими способами. Однак і благополучні сангвініки та флегматики, хоча й значно рідше, теж можуть потрапити на цей гачок.