Хто кому Вася?

З’ясовується, це не головне. Лідери передвиборної гонки вважають, що проблеми, в тому числі корупція й хабарництво, зникнуть, якщо буде скасовано... депутатську недоторканність. А Президент вважає, що для цього треба позбавити їх також і пільг. Це стало «фішкою» президентських сил, які, втім, звинувачують у «зажерливості» лише своїх опонентів.

А ті знайшли «ломаку» більшу та замашнішу: прем’єр запропонував усім без винятку високопосадовцям відмовитися від пільг і привілеїв, а депутатам від недоторканності — на позачерговій сесії парламенту. Ораторство глави уряду ми знаємо, то й не дивно, що пропозицію він виклав, як умів. Але коли відкинути деякі огріхи, то логіка в ній є.

Що зчинилося в протилежному політичному таборі! Лідер «Нашої України—Народної самооборони» Юрій Луценко звинуватив регіоналів у крадіжці ідеї, а їхнього лідера — що той «гонить дурку» (жаргон екс-міністра внутрішніх справ, очевидно, від служби в цьому відомстві?). Він переконаний: регіонали не виконають обіцянку, а розмови про це — «виключно політичне шоу невдах, які марно намагаються обдурити виборця».

Експерти та оглядачі зійшлися на думці, що Партія регіонів у такий спосіб вибила козир з рук опозиції, продублювавши соціальні ініціативи Президента та лейтмотив виборчої кампанії пропрезидентського блоку «Наша Україна—Народна самооборона».

Облишмо питання, чи справді народні депутати, Президент, Прем’єр-міністр, високопосадовці та інші чиновники, які мають доступ до «корита» — з більшими чи меншими пільгами та привілеями, добровільно від них відмовляться. Хоч і без всенародних референдумів ясно, що система пільг і привілеїв, започаткована в радянські часи, — нарив, якого треба позбутися. Як і те, що люди державні повинні мати гідну платню, щоб обійтися без дармових квартир, державних дач, безплатного медичного та іншого обслуговування, як прийнято у цивілізованому світі.

До речі, за радянських часів пільги та привілеї партійних бонз і державної номенклатури були за сімома замками. Тодішні керманичі все-таки боялися народу, якому обіцяли світле майбутнє колись, живучи в ньому сьогодні і зараз. Нинішні не бояться. Президент Ющенко заявив, що на утримання народних депутатів (безплатні квартири, транспорт, відпочинок, медичні та соціальні послуги) з бюджету спрямовується 500 млн. грн. Представник Партії регіонів Василь Кисельов натомість повідомив, що утримання самого Ющенка і співробітників його секретаріату — за меншої їх кількості, ніж депутатів — країні обходиться дорожче: 747 млн. грн. на рік. До того ж пільги та привілеї запроваджені свого часу тими, хто нині вимагає їх скасувати...

Оприлюднені цифри немалі. Але, експропріювавши навіть значну частку їх, чи розв’яжуть наші «благодійники» головне завдання: вивести країну на шлях розвитку? Чому політики, втягуючи суспільство у загалом другорядні дискусії про пільги та привілеї, навіть не намагаються говорити про те, що найбільше цікавить громадян: як держава розвиватиметься? які нагальні питання, передовсім економічні, політики, котрі прийдуть до влади, зроблять пріоритетними? як ми заробимо гроші, щоб їх не забракло на вищі пенсії, медицину, допомогу молодим сім’ям, в тому числі на кожного новонародженого громадянина? Чому жоден з них не каже, що для того, щоб досягти пристойного рівня життя, нам потрібно не лише працювати краще й по-іншому, а ще й затягнути паски?

І насамкінець. Прочитала коментар до сьогочасних подій читачки з Києва, яка запитує: «До якого краю докотяться політики у лихоманці своїх обіцянок? Адже ясно, що жодна політична сила не має підгрунтя для їх виконання. Чи, наобіцявши, вони зійдуться у сесійній залі — друзі й вороги, але дуже зацікавлені один в одному народні депутати, похапцем чи за «домовленістю» знову наухвалюють таких законів, що потім армія юристів, намагаючись зрозуміти, хто кому Вася, знову трактуватиме їх кожен на свій лад? І так — до безкінечності?»