ІІ. Заручники демократії

6 квітня КС розпочав на пленарному засіданні у формі невідкладного конституційного провадження розгляд справи за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції Указу Президента «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» від 2 квітня 2007 року. Суддю-доповідача у цій справі Сюзанну Станік звинуватили у корупції — начебто вона отримала хабара та нерухомість у центрі столиці на суму два мільйони доларів.

9 квітня Верховна Рада ухвалила заяву з приводу тиску Президента України В. Ющенка на Конституційний Суд. У ній, зокрема, йшлося: «Ігноруючи вимоги Конституції України, Закону України про Конституційний Суд України, Президент України Ющенко В. А. здійснює безпрецедентний тиск на суддів Конституційного Суду України». У заяві зазначалося, що Верховна Рада залишає за собою право звернутися по допомогу до міжнародних посередників, міжнародних організацій, країн — гарантів державного суверенітету України в урегулюванні політичної ситуції в нашій державі на основі загальновизнаних у світі принципів побудови демократичного суспільства. Того само дня парламент утворив Тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин організації підготовки та видання посадовими особами Служби безпеки України незаконних наказів щодо прослуховування телефонних розмов та стеження за народними депутатами, суддями Конституційного Суду, суддями судів загальної юрисдикції і членами ЦВК та виконання цих наказів.

10 квітня п’ятеро суддів КС — Володимир Кампо, Дмитро Лилак, Віктор Шишкін, призначені за квотою Президента, а також Петро Стецюк, призначений за парламентською квотою, і Ярослава Мачужак, обрана від з’їзду суддів, — заявили на прес-конференції про неможливість виконання своїх професійних обов’язків у зв’язку з тиском на них із боку окремих політичних сил і про свою відмову брати участь у розгляді справи щодо відповідності Конституції президентського указу про дострокове припинення повноважень парламенту п’ятого скликання.

11 квітня на офіційному сайті КС з’явилася інформація, що колегія суддів КС вивчає подання 102 народних депутатів про відповідність Конституції Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року (стосовно політичної реформи) та Закону «Про внесення змін до розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про Конституційний Суд України» від 4 серпня 2006 року (яким було заборонено КС переглядати ті зміни до Конституції, які вже набрали чинності). Президент України підписав указ, яким доручив взяти під державну охорону всіх суддів КС. Глава держави також звернувся до Генерального прокурора з проханням перевірити законність рішень місцевих судів про припинення дії президентського указу про розпуск парламенту — зокрема, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області. А Феодосійський міський суд та Артемівський суд Луганська 6 квітня винесли рішення про призупинення президентського указу про дочасний розпуск Верховної Ради, а наступного дня — скасували свої ж рішення.

18 квітня опозиція блокувала приміщення КС, намагаючися не пропустити суддів до зали засідань. Мотивація — мовляв, рішення суду заздалегіть відоме, і воно не на користь Президента. Суддям доводилося пробиратися до будівлі КС через паркан і загін міліції. Під стінами суду було розгорнуто пікети прибічників коаліції та опозиції.

19 квітня парламентарії заслухали на пленарному засіданні інформацію міністра внутрішніх справ та Генерального прокурора про ситуацію, що склалася 18 квітня 2007 року довколо приміщення Конституційного Суду, та вжиті у зв’язку з цим заходи реагування. Прийнято Заяву Верховної Ради щодо неприпустимості екстремістських дій навколо Конституційного Суду України.

Того само дня Верховна Рада ухвалила закон про внесення зміни до статті 72 Закону України «Про судоустрій України». Ним передбачено, що розмір винагороди, яка виплачується народним засідателям і присяжним за час виконання ними обов’язків у суді, розраховується з розміру їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не меншого, ніж прожитковий мінімум для працездатної особи. Президент підписав цей закон.

26 квітня Президент України скасував свій указ від 2 квітня про дострокове припинення поноважень Верховної Ради п’ятого скликання і видав новий указ про розпуск парламенту та призначення дочасних виборів на 24 червня. Група народних депутатів знову звернулася до КС із вимогою розглянути цей указ на предмет конституційності.

27 квітня Верховна Рада утворила Тимчасову слідчу комісію з питань розслідування обставин звільнень та призначень суддів окремих судів загальної юрисдикції та їх голів, Генерального прокурора України.

Президент своїми указами від 30 квітня, 1 травня і 10 травня звільнив з посади суддів КС Валерія Пшеничного, Сюзанну Станік і Володимира Іващенка за порушення присяги (у В. Пшеничного також начебто знайшли у власності елітну квартиру на Печерську вартістю 1,1 мільйона доларів). Натомість Віктор Ющенко призначив суддями КС Степана Гавриша та Василя Костицького. 17 травня Голова Конституційного Суду Іван Домбровський удруге подав у відставку, і тоді її вже прийняли судді КС. Виконувачем обов’язки голови суду було призначено Валерія Пшеничного, хоча Президент на той час його вже звільнив за порушення присяги. 21 травня у відставку подав суддя КС за президентською квотою Дмитро Лилак. Це дало привід опозиції вкотре заявити про неможливість функціонування Конституційного Суду.

17 травня парламент ухвалив Постанову про спроби маніпулювання Печерським районним судом Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії (автори — н. д. П. Симоненко, Я. Мендусь). Постановою Печерського районного суду Києва від 11 травня 2007 року було задоволено позов виборчого блоку політичних партій «Блок Юлії Тимошенко» до ЦВК і визнано «протиправною бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо нестворення у визначений законодавством про вибори строк окружних виборчих комісій з підготовки та проведення позачергових виборів до Верховної Ради України, що призначені на 24 червня 2007 року». Суд зобов’язав ЦВК у триденний термін з моменту набрання чинності постанови у даній справі створити окружні виборчі комісії, що здійснюватимуть підготовку та проведення позачергових виборів народних депутатів України. Однак у парламентській постанові наголошувалося: з огляду на те, що обидва укази Президента від 2 квітня та від 26 квітня 2007 року щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради перебувають на розгляді у КС, місцевий суд мав би зупинити провадження у справі до прийняття рішення Конституційним Судом стосовно конституційності цих указів. Отож парламент своєю постановою запропонував Генеральній прокуратурі, Вищій раді юстиції провести перевірку фактичних обставин прийняття суддями вищезгаданої ухвали Печерського райсуду Києва та за наявності підстав вжити відповідних заходів.

У відповідь на цю постанову парламенту Голова Верховного Суду України Василь Онопенко заявив про «величезний тиск із боку всіх гілок влади на суди і суддів.» І що у прийнятій народними депутатами постанові «Про спроби маніпулювання Печерським районним судом м. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії» є вказівки, яке саме рішення суд повинен був ухвалити в конкретній судовій справі.

24 травня Верховна Рада ухвалила постанову про звільнення з посади судді Конституційного Суду Петра Стецюка, обраного за парламентською квотою, у зв’язку з порушенням присяги судді. Депутати мали претензії до судді у зв’язку з тим, що 10 квітня П. Стецюк разом із ще чотирма суддями КС виступив із заявою про те, що він відмовляється брати участь у розгляді Конституційним Судом по суті справи щодо конституційності указу Президента про розпуск парламенту, мотивуючи своє рішення тиском, який чиниться на них.

Арбітрами у політичному протистоянні довелося виступати судам, у тому числі й місцевим. Ось декілька прикладів таких резонансних справ. 16 травня Кам’янобродський районний суд Луганська призупинив дію указів Президента про звільнення суддів КС В. Пшеничного, С. Станік та В. Іващенка.

21 травня Президент України звернувся до Голосіївського районного суду Києва з адміністративним позовом про визнання дій суддів КС В. Пшеничного, С. Станік і В. Іващенка протиправними. Суть претензій глави держави зводилася до того, що всупереч його указам про звільнення вищезгаданих суддів, вони продовжували виконувати свої функціональні обов’язки, беручи участь у пленарних засіданнях КСУ. Віктор Ющенко просив суд визнати протиправними дії Голови КС щодо допущення С. Станік, В. Пшеничного та В. Іващенка на пленарні засідання, що вже відбулися, і заборонити їм брати участь у наступних засіданнях КС. Проте суд відмовив Президентові у відкритті провадження у справі за його адміністративним позовом стосовно трьох суддів КС, постановивши, що «цей спір не стосується публічно-правових відносин.

25 травня Донецький апеляційний адміністративний суд зупинив виконання рішення Кам’янобродського районного суду. Президент звернувся до Голосіївського райсуду Києва з позовом про визнання дій вищезгаданих суддів протиправними, проте суд відмовив у відкритті провадження за цим позовом. Суддя Кам’янобродського райсуду Луганщини, котрий виніс вердикт стосовно указу про звільнення суддів КС, Олександр Сараєв невдовзі потрапив до лікарні з інфарктом.

Цікавим також є той факт, що Конституційний Суд закрив справу про конституційність першого указу Президента про розпуск парламенту (від 2 квітня) лише 21 травня, майже місяць потому, як 26 квітня В. Ющенко скасував цей указ і видав ще один — про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.

5 червня Президент України видав третій указ щодо розпуску парламенту — «Про призначення позачергових виборів до Верховної Ради України у зв’язку з неповноважністю Верховної Ради України та достроковим припиненням її повноважень», яким призначив дочасні вибори на 30 вересня.

10 липня на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України його Головою було обрано Андрія Стрижака. На своїй першій прес-конференції у ранзі Голови КС він заявив, що «позитивні результати та темпи роботи Конституційного Суду України, отримані за час діяльності суду у новому складі, дають підстави стверджувати про ефективність роботи Конституційного Суду України і є беззаперечним фактом, який спростовує заяви щодо бездіяльності органу конституційної юрисдикції». Після тривалої паузи в роботі через недоукомплектованість КС (з 13 жовтня 2005 року по 16 травня 2007 року суд не виніс жодного рішення) за період нової каденції колегіям суддів Конституційного Суду України було передано на розгляд 88 конституційних подань та 30 конституційних звернень (загалом — 118). Прийнято шість рішень КС.

18 липня Шевченківський районний суд Києва задовольнив адміністративний позов Сюзанни Станік до Президента Віктора Ющенка про визнання протиправним його указу про звільнення її з посади судді Конституційного Суду і зобов’язав Президента скасувати його указ про звільнення С. Станік і поновити її на посаді судді КС. Група народних депутатів від коаліції також звернулася до Конституційного Суду з проханням дати оцінку щодо відповідності цього указу Основному Законові.

25 липня Печерський районний суд Києва підтвердив неминучість дочасних парламентських виборів —заборонив ЦВК підтверджувати чи спростовувати «обнулення» списку кандидатів у народні депутати від блоку «Наша Україна». Тобто це означало, що склад парламенту п’ятого скликання не може бути поповнено за рахунок наступних народних депутатів зі списку блоку замість депутатів, які склали свої мандати. 31 липня вийшов четвертий указ глави держави про призначення дочасних парламентських виборів на 30 вересня.

А судді хто?

Події, які почали відбуватися у судах різних рівнів після видання президентських указів про дострокове припинення повноважень Верховної Ради п’ятого скликання, поглибили дискусію щодо призначення суддів на адміністративні посади.

16 травня 2007 року Конституційний Суд виніс перше рішення після тривалої перерви у роботі — у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій України» (справа про звільнення судді з адміністративної посади). Ним КС визнав неконституційним положення частини п’ятої статті 20 Закону «Про судоустрій України», відповідно до якого голова суду та його заступник призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. КС рекомендував Верховній Раді «невідкладно у законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади». Під час оголошення рішення КС троє суддів виступили з «окремою думкою».

21 травня 2007 р. президії Верховного Суду України та Ради суддів України ухвалили заяву, в якій ішлося, що «окремим рішенням Президента України, які стосуються організації діяльності судової влади, бракує належної юридичної обґрунтованості». Зокрема, згадувалися укази глави держави від 11 вересня 2006 року (№ 747), 12 та 23 березня 2007 року (№ 190 і № 140), якими регламентовано повноваження Голови Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, ради суддів України та інших органів суддівського самоврядування і запроваджено процедури призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції.

І парламентаріїв, і служителів Феміди турбувало те, що Президент своїм указом надав собі право одноособово, без участі голів відповідних судів та органів судівського самоврядування призначати виконуючих обов’язки голів судів. За спрощеною процедурою почали відбувалися призначення не тільки виконуючих обов’язки голів судів, а також їх заступників.

23 травня у Верховній Раді відбулися парламентські слухання «Про стан правосуддя в Україні». Однак оскільки слухання проходили вже після видання президентських указів про дострокове припинення повноважень Верховної Ради п’ятого скликання, представники судової гілки влади, керівники судів фактично проігнорували це зібрання і на ньому були присутні лише представники профільного комітету Верховної Ради з питань правосуддя, Мін’юсту та правники-теоретики.

Незважаючи на рішення КС, Президент у період з 16 травня по 1 червня видав низку указів щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах. Представники коаліції, котрі продовжували працювати у парламенті у пленарному режимі, наголошували на тому, що згідно з пунктом 14 частини першої статті 92-ї Конституції України питання судоустрою, судочинства та статусу суддів визначаються виключно законами. Проте парламентарії вважали за можливе врегулювати питання про призначення суддів на адміністративні посади Постановою Верховної Ради. І знову-таки апелюючи до рішення КС: мовляв, Конституційний Суд рекомендував парламенту невідкладно врегулювати це питання «у законодавчому порядку», а термін «законодавство» включає в себе не лише закони, а й постанови Верховної Ради, укази Президента тощо.

Тож 30 травня 2007 року парламент ухвалив Постанову «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад». Згідно з цим документом, тимчасово, до законодавчого врегулювання запроваджувався такий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад: голова суду, заступник голови суду (крім Голови Верховного Суду України та заступників Голови Верховного Суду України) призначаються на посаду терміном на п’ять років із числа суддів відповідного суду та звільняються з посади Вищою радою юстиції на підставі рекомендації: Ради суддів України (а щодо спеціалізованих судів — відповідної ради суддів); Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду); зборів суддів відповідних судів, члена Вищої ради юстиції. А повноваження голів та заступників голів судів, призначених після прийняття вищезгаданого рішення КС, також підлягають підтвердженню.

Того само дня Печерський райсуд Києва на підставі позову громадянина Олександра Волкова до Верховної Ради зупинив дію парламентської постанови про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад. Потім депутати фракції Партії регіонів звернулися до Вищої ради юстиції з вимогою відставки суддів Печерського райсуду Києва, які ухвалили таке рішення. Парламентарії вказували на те, що рішення суддів Печерського райсуду призупинити дію Постанови Верховної Ради від 30 травня 2007 року «було ухвалено заднім числом, та ще й без позову з боку конкретної персони». У зверненні зазначається, що цей акт було проголосовано у парламенті о 16.54, отже, документ було підготовлено до розгляду в суді вже після 18.00, після завершення робочого дня.

Усе це загострило протистояння. 31 травня Рада суддів України прийняла рішення, що до врегулювання у законодавчому порядку призначення на посади голів та заступників голів судів загальної юрисдикції та звільнення з таких посад здійснюватиме Рада суддів України як вищий орган суддівського самоврядування у період між з’їздами суддів України. За даними Верховного Суду, станом на 1 червня 2007 року завершилися повноваження більш як 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції. На своєму засіданні Рада суддів призначила більш як 100 суддів на вакантні посади в апеляційних та місцевих загальних судах. Реакція суддів на цей документ була неоднозначною.

«Черговою спробою свідомої і цілеспрямованої руйнації судової системи, котра істотно підсилить залежність судів і суддів» було названо вищезгадану Постанову Верховної Ради у заяві Голови ВСУ Василя Онопенка від 31 травня. Він наголосив, що відповідно до ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України, зокрема Законом «Про судоустрій України». Саме до питань судоустрою належать питання призначення суддів на адміністративні посади в судах і звільнення їх з цих посад. І змінити такий порядок призначення та звільнення можна лише шляхом ухвалення відповідного закону, а не підзаконним актом, у тому числі указом Президента, постановою парламенту чи уряду.

У відповідь на рішення Ради суддів Верховна Рада ухвалила 1 червня Постанову про спробу присвоєння Радою суддів України владних повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад (проект н. д. В. Колесниченка). Парламент постановив вважати нечинними порядок призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з таких посад, затверджений рішенням Ради суддів України від 31 травня 2007 р., та усі рішення Ради суддів України про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з таких посад, прийняті відповідно до цього порядку. Постановою також було установлено, що строк повноважень голів судів, заступників голів судів, строк повноважень яких станом на 16 травня 2007 р. закінчився, продовжується до 1 серпня 2007 р.

Депутати також ухвалили відповідну заяву Верховної Ради, у якій, зокрема, йшлося: «Конституцією України заборонена узурпація державної влади. Визначено, що суддівське самоврядування діє для вирішення питань внутрішньої діяльності судів. Як орган суддівського самоврядування Рада суддів України відсторонена Конституцією від вирішення питань призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з таких посад. Повноваження Ради суддів України давати рекомендації щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад не можуть бути витлумачені як повноваження вирішувати ці питання. Це є узурпація владних повноважень». У заяві також зазначалося, що «Рада суддів України, яка 31 травня присвоїла владні повноваження з формування керівництва судів, фактично контролюється Головою Верховного Суду України і представляє інтереси однієї політичної сили, котрою Голова Верховного Суду був делегований на посаду (Голова Верховного Суду Василь Онопенко до обрання на цю посаду представляв у парламенті БЮТ. — Ред.). Узурпація Радою суддів України зазначених повноважень робить усю систему судів України заручницею і слугою політичної боротьби і політичних інтересів. Зазначені дії і рішення Ради суддів України є грубим порушенням Конституції України, яке посягає на основи конституційного ладу».

8 червня парламент утворив Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з питань з’ясування обставин прийняття Радою суддів України рішення про призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення з цих посад.

15 червня парламент ухвалив у цілому закон про внесення змін до Закону «Про судоустрій України» щодо призначення суддів на адміністративні посади, який фактично узаконив попередню парламентську постанову. Згідно з ним тимчасово запроваджено такий само порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад, як було передбачено у Постанові Верховної Ради. Цей закон мав діяти до набрання чинності нових редакцій законів «Про судоустрій України» та «Про статус суддів». Проте Президент України не підписав цей закон.

26 червня відбувся VІІІ позачерговий з’їзд суддів України, на якому було ухвалено звернення до Президента, Верховної Ради, адвокатів, юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, працівників прокуратури про дотримання в державі вимог Конституції і законів України щодо забезпечення самостійності та незалежності суддів. З’їзд суддів, зокрема, констатував, що «українське суспільство весною-влітку 2007 року стало свідком низки подій, які разом склали цілісну картину системного і відвертого втручання різних державних органів та посадових осіб у діяльність судових органів зі здійснення ними правосуддя, тиску на суди та суддів, свідомих і цілеспрямованих спроб політизації і руйнації судової системи, намагань добитися винесення судами потрібних певним суб’єктам рішень, розправи над суддями за їх професійну діяльність».

З’їзд дав негативну оцінку діяльності Вищої ради юстиції, яка, як ідеться у заяві, «на фоні політичної кризи в Україні перетворилась у знаряддя неправомірного впливу на судову владу». У заяві наводилися приклади втручання членів Вищої ради юстиції, зокрема голови ВРЮ Лідії Ізовітової, членів ВРЮ Олександра Задорожнього, Ольги Жуковської, Валерія Бондика у розгляд адміністративних справ місцевими судами, зокрема, Печерського районного та Феодосійського міського судів, після чого ВРЮ було прийнято рішення про внесення подання щодо звільнення суддів із посад за порушення присяги судді. З’їзд суддів України звернувся до суб’єктів формування складу Вищої ради юстиції «об’єктивно і неупереджено, з урахуванням законодавства України, розглянути питання про дотримання призначеними ними членами Вищої ради юстиції присяги та відповідно відреагувати».

27 червня парламентарії заслухали попередній звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань з’ясування обставин прийняття Радою суддів рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад. Голова ТСК Ігор Зварич (Партія регіонів) у своєму виступі наголосив, що прийнятий 2002 року Закон «Про судоустрій України», на жаль, не забезпечив необхідних якісних змін у судоустрої та судочинстві. «Прагнучи зберегти діючі на той час засади судоустрою, у цьому законі, по суті, було лише перейменовано окремі ланки судової системи та встановлено контроль над нею з боку Президента України, що надало йому та його оточенню можливість прямо чи опосередковано впливати на суддів і використовувати ці важелі для домагання поза процедурою здійснення справедливого судочинства вигідних саме для них результатів. При цьому зазначеним законом Президенту України було надано такі повноваження щодо судової гілки влади, які Конституцією України не передбачені», — зазначив депутат.

У постанові, ухваленій за підсумками попереднього звіту ТСК, Верховна Рада звернулася до Ради суддів України з пропозицією переглянути прийняте нею за межами її повноважень рішення щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції, а Комітету Верховної Ради з питань правосуддя дано доручення надати роз’яснення щодо застосування положень законодавства з питань призначення та звільнення суддів, а також з урахуванням матеріалів ТСК звернутися до Вищої ради юстиції щодо порушення присяги судді Головою Верховного Суду Василем Онопенком.

Без епілогу

Коли матеріал було підготовлено до друку, Конституційний Суд ще не виніс рішення щодо конституційності президентських указів про дострокове припинення повноважень Верховної Ради п’ятого скликання та призначення дочасних парламентських виборів, а натомість у державі почалися виборчі перегони. Тож далі буде...