Село Пекалів Млинівського району сорок п’ять років тому зненацька охопила «золота лихоманка». Людей сюди притягувало, немов магнітом. А все через те, що під час осінньої оранки на колгоспному полі тракторист розрив чийсь давній скарб і на сотні метрів плугом порозтягував монети із зображенням короля Сигізмунда ІІІ, датовані 1628-38 роками.

Навесні після проливних дощів вони то в одному, то в другому місці яскраво заблищали під сонцем і знову викликали ажіотаж. І не тільки у місцевих мешканців. Декому, кажуть, пощастило. Подейкують, що одному щасливчику вдалося знайти навіть золоті наручний браслет і сережки. Та головне — поле шукачі так перелопатили, що на ньому не залишилося живого місця. Але шукачі-аматори навіть через сорок років після першої знахідки, тепер уже з допомогою металошукача, досліджували тутешню місцину. Втім, без цікавих знахідок і цього разу не обійшлося...

— В історичному аспекті пекалівська місцина дуже цікава, — розповідає лікар, депутат Млинівської районної ради Святослав Савицький. — Тут була одна з найбільших бібліотек Великої Волині, яка належала графу Ходкевичу і яку розграбували та спалили під час першої світової війни. Тут знімали кінофільм «Сліпий музикант» за повістю Володимира Короленка. Звідси 22 червня 1941 року підняв у повітря свій літак Іван Іванов і одним із перших здійснив повітряний таран, за що посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Тут, за переказами, таборилося ополчення гетьмана України Богдана Хмельницького. На горі, за сотню метрів від того місця, де жили мої дід і батько, і я народився.

— Так ось, коли у другій половині минулого століття у Млинові спорудили гідроелектростанцію і завдяки греблі річка Іква розширилася, вода поволі почала підмивати ту гору, — продовжує Святослав Савицький. — Ми, хлопчаки, час від часу і у воді, і на піщаному березі знаходили козацькі атрибути, в тому числі й монети із зображенням Богдана Хмельницького, на яких значився рік випуску — «1648». Найврожайнішим на монети був 1962 рік... Тоді від пекалівців на талери розжилися музеї, нумізмати, колекціонери. Свого часу рівненські пошуковці попросили за допомогою металошукача обстежити мій город. Я дозволив, бо й самому цікаво стало. Але нічого ніхто не знайшов. «А може, під старим кленом щось таїться?» — подумав тоді я. Це найстаріше дерево на нашому обійсті — його ще мій дід посадив у 1903 році. Під самим корінням натрапили на борону. Потім — ще на дві. На додачу до них я ще й самовара відкопав, який, звичайно, потьмянів від часу, але потреш його — і блищить, як новенький.

— Борони доволі легкі, хоч габарити мають немалі, а зубці на них — як щойно наточені, такі гострі. Усе — коване, метал надміцний. Хоч зараз запрягай у них коника і обробляй город, — каже рідний брат Святослава Ігор — майстер-коваль.

Загалом, якби родина Савицьких свого часу почала колекціонувати, то нині уже мала б свій музейний куточок. У ньому могли б бути і кілька згаданих монет, і турецька шабля (ятаган), яку брати передали одному з колекціонерів, а також кілька царських золотих монет діда Терешка. Щоправда, той за них покрив хату цинковою бляхою ще у 1929 році.

Рівненська область.

На знімку: брати Ігор та Святослав Савицькі зі знайденими на батьківському обійсті раритетами.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.