Хто сказав, що дорослим шкідливо пити молоко? Та це ж дивлячись яке! Молоко буває в пакетах і пляшках, стерилізоване, пастеризоване, згущене, знежирене, сухе навіть — загалом, не молоко, а так, сама назва. До такого продукту Дося Іванівна Васильчук ставиться скептично. Її корови дають зовсім інший напій — жирний, справжній, який пили наші предки сто і двісті років тому. Вони молоком і харчувалися, і лікувалися, і ставилися до нього з особливим пієтетом.
У селі Лазещина на Рахівщині кисле молоко дотепер шанобливо називають «свіжим», а свіже — «солодким». Щоб продукт відповідав визначенню, корів випасають високо в горах, на чистому повітрі і соковитих червонокнижних травах. У такому «зеленому офісі» Дося Іванівна служить маєркою (по-нашому — дояркою). Усе літо, з 1 червня по 10 вересня, вона проводить на стійлі в урочищі Тиховець.
Солодке життя тут тече за розкладом. Перше доїння — з третьої ночі до шостої ранку. Потім молоко потрібно процідити і злити в особливі бочки — дилетки. Їх виготовляють з карпатського дуба чи вільхи, і лише в такій шляхетній ємності «солодке» молоко перетворюється на «свіже». «Тепер за тарою доводиться в Коломийський район їздити. Робили дилетки й у нас, та майстри повимирали. А молодь учитися не хоче — до Чехії їздить на заробітки», — журиться господиня.
Раз на тиждень діжки мусять обшпарити окропом, а для цього потрібно спочатку наносити з гірської річки 150—200 відер води (у звичайний день вистачає і п’ятдесяти). Усьому цьому дають раду дві пари жіночих рук — Досі Іванівни та її дочки. Доки бовгари — хлопчаки 14 і 18 років — пасуть череду.
Коли молоко в дилетках скисне, з нього зберуть жирнющу сметану. Якщо стушкувати в ній лисички з часником — то гості самі прийдуть на запах! Ну а коли приготувати бануш, чи, як тут кажуть, скомету, їх і за вуха не відтягнеш!
Раз у тиждень в урочище Тиховець навідуються власники корів — забрати молоко і те, що з нього приготує «господарка молочного цеху». Сметана, масло, сир і бринза — в асортименті!
— А телевізор у вас є? — розпитую Досю Іванівну.
— Та ось він, мукає в сараї. Тут у мене і телевізор, і моє зелене море... — беззвучно посміхається жінка.
До моря Чорного їй їздити ніколи. За свої 46 Дося Іванівна навчилася жити без багатьох необхідних, як на мене, речей. Без електрики, наприклад. Усі досягнення цивілізації на стійлі заміняє важка ручна праця. Але маєрка не скаржиться: вдова і мама чотирьох дітей, вона звикла розраховувати тільки на себе. Такі люди бувають по-справжньому вільні: вони не залежать ні від чиновників, ні від курсу долара, ні від парламентських виборів, ні навіть від російського газу. Як, власне, і від будь-якого. Якби не нещастя, не було б і щастя: Рахівський район ще не встигли газифікувати.
І лише від погоди тут залежить кожний. Якщо в горах людину заскочить гроза — парасолька вже не допоможе. Тим паче коли у людини в підпорядкуванні — 54 дійні корови.
На Рахівщині прогноз отримують щонайменше з шести різних джерел: слухають, що скажуть наші, а що, наприклад, мадяри, порівнюють, аналізують, вибирають. Досі Іванівні вердикт Гідрометцентру повідомляє радіо «Шарманка». «Найточніший прогноз дає!» — хвалить вона ФМ-станцію.
— Ціни на хліб стабілізувалися — раптом прохрипіло радіо. І даремно. У Лазещині буханець коштував гривню шістдесят, а тепер — два двадцять.
Не дивно, що прогнозам погоди в тутешніх місцях довіряють набагато більше, ніж обіцянкам уряду. Йому, сердешному, напевно кальцію бракує. От якби прописати молочну дієту всім, хто на владному Олімпі: пийте, добродії, видужуйте!


Фото  Олександра КЛИМЕНКА.


На знімку: маєрка Дося Іванівна Васильчук.