З досьє «Голосу України»

Народився 10 серпня 1937 року в Києві. У вищій лізі чемпіонатів СРСР за київське “Динамо” зіграв 246 матчів. Забив 60 голів. У 1965-1967 роках був капітаном київського “Динамо”. Найкращий футболіст Радянського Союзу 1966 року (перший з українських майстрів). Чемпіон СРСР — 1961, 1966, 1967 років. Срібний призер чемпіонату СРСР — 1960, 1965 років. Володар Кубка СРСР — 1964, 1966 років. Заслужений майстер спорту СРСР (1967 — знак №1672). Заслужений тренер України. Президент всеукраїнського дитячого клубу “Шкіряний м’яч”.

Андрій Біба — легендарний капітан київського “Динамо” 60-х років — завжди був справжнім кумиром для мільйонів радянських уболівальників. Адже своєю грою він зачаровув. А шлях у великий футбол розпочинався з Бессарабки, що розкинулася неподалік Республіканського стадіону ім. Хрущова. Там сама атмосфера сприяла тому, що всі місцеві хлопці були закохані у футбол.

Тоді на матчі “Динамо” поспішав увесь Київ, щоб хоч на кілька годин забути про важке життя повоєнного часу. Надивившись на справжніх грандів вітчизняного футболу з Москви, Ленінграда, Тбілісі, Андрійко з ровесниками вже наступного дня після уроків влаштовував запеклі футбольні баталії. Грали двір на двір, вулиця на вулицю. І це при тому, що не мали жодного справжнього футбольного майданчика. Крім того, юні кияни навіть не здогадувалися про існування спортивної форми або справжніх м’ячів, грали в єдиних черевиках. Частіше звертали увагу не на синці, а на дірки на єдиних штанцях чи на відірвану підошву. Адже потім вдома, коли всі збиралися вечеряти, перепадало частенько від мами й тата. “Та прочуханки батьків тоді не зупинили жодного справжнього футбольного фанатика. Бо ніхто не любив програвати. Було єдине прагнення — перемогти”, — згадує свою юність ювіляр.

З їхньої вулиці відразу кілька хлопців потрапили до дитячої команди клубу “Іскра”. Серед них — і Андрій. А за якийсь час у Києві зібрали під одним “дахом” найперспективніших юних гравців з усієї України, вирішивши організувати футбольні школи молоді, які стали прототипом сучасних ДЮСШ. Це був своєрідний трамплін до великого футболу.

До динамівського дубля Андрія Бібу запросив Олег Ошенков, який вперше за повоєнні роки зробив ставку на місцевих вихованців. Тож молоді гравці прагнули довести наставнику, що варті його уваги. І вже в першому матчі першості Радянського Союзу 1957 року Бібі довірили місце в стартовому складі проти ленінградського “Зеніта”. Андрій відзначився точним ударом, відновивши рівновагу — 2:2. Однак динамівська дружина виступала нестабільно. Була навіть в зоні вильоту. Тому керівництво республіки вирішило змінити головного тренера. З В’ячеславом Соловйовим динамівці почали набирати обертів, здобувши в сезоні-60 срібні медалі, а в 1961-му — золоті!

Згодом у Києві з’явився Віктор Маслов. За словами Андрія Андрійовича, це був тренер від Бога. Багатим на різноманітні події для Біби виявився 1965 рік. Партнери обрали його капітаном команди, а молода динамівська дружина почала втілювати в життя масловські ідеї. Успішним виявився дебют Біби і на міжнародній арені. Динамівці обіграли північноірландський “Колрейн”. В обох поєдинках двічі відзначився Андрій Біба. До речі, він став автором першого голу, що його забив радянський футболіст в єврокубках.

На жаль, у ті часи важко було представникам немосковських клубів пробитися до “основи” збірної СРСР. Адже тоді в нашій країні було багато сильних футболістів. До того складу, що виграв в Англії “бронзу” світової першості, можна було додати ще дві рівноцінні команди. На кожну ігрову позицію претендувало по двоє-троє гравців. Андрій Андрійович інколи жартує: “Навіть найкращий футболіст Радянського Союзу 1966 року (перший з України! — Авт.) не потрапляв до збірної”. А ось у товариському матчі проти Бразилії Біба вийшов на заміну, коли наші вже програвали — 0:3. Та найцікавіше було після поєдинку. Дуже хотів Андрій обмінятися футболками з Пеле, але прогавив момент. Хтось із партнерів виявився спритнішим. Коли в ресторані “Метрополь” відбувалася дружня зустріч футболістів і тренерів радянської і бразильської команд, Біба вже сидів поруч з Пеле. Тут він швиденько зорієнтувався, знайшов дві десятикарбованцеві купюри й попросив Пеле дати автограф. Той люб’язно погодився. Коли поверталися до Києва разом з Віктором Банниковим, поруч сидів футбольний фанат із Грузії. Дізнавшись про незвичайний автограф Пеле, запропонував на той час велику суму грошей, щоб Біба продав йому один з автографів знаменитого бразильського нападника. Звичайно, Андрій Андрійович відмовив. Одну “дорогоцінну” десятку він подарував Володимиру Мунтяну, який тоді колекціонував подібні речі. А ось де поділася друга десятка, він вже й не пригадує...

Завершивши футбольну кар’єру, став селекціонером клубу, і про цю його діяльність ходять легенди. Чого варта лише історія з переходом до Києва Віктора Колотова! За динамівську команду мріяли виступати чимало відомих футболістів з різних куточків Радянського Союзу. Однак не всім дозволяла Москва, бо в білокам’яній високі державні чиновники були прихильниками перш за все столичних команд. Біба за Колотовим спостерігав упродовж кількох років. І коли молодий казанський півоборонець був готовий грати на динамівському рівні, розпочалася “операція” його переходу з “Рубіна” в “Динамо”. Тоді було всього. Віктора навіть дискваліфікували. Однак ми вистояли й придбали для українського футболу одного з найкращих півоборонців Європи! Нині вже набереться солідна команда гравців, для яких Андрій Біба став “хрещеним” батьком.

А нам тільки залишається від імені тисяч уболівальників побажати легендарному Майстру міцного здоров’я ще на багато років!

Фото автора та з архіву редакції.