Пригадуєте, такі чарівні слова, винесені в заголовок, сказав Буратіно, закопуючи свої золоті на Полі чудес, самі знаєте, в якій країні. Й саме така асоціація виникла в мене під час перегляду телесюжетів зі з’їздів партій, зокрема, трьох найбільших, що відбулися наприкінці тижня, і котрими офіційно розпочалася передвиборна кампанія в Україні.

Попри те, що півтора року тому на парламентських виборах партії обіцяли «поліпшувати життя уже сьогодні», здійснювати «10 кроків» Президента», «будувати Європу в Україні», нині з незрозумілих причин відкинуті попередні гасла, пропонуються інші. БЮТ оголосив про «Український прорив», у якому — 12 ліній, Партія регіонів замість «схуднути вже сьогодні» — «добробут і стабільність», а Соціалістична партія — «права і владу місцевим громадам».

Не таємниця, що в кожній політичній силі не бракує мільйонерів, олігархів, а також найбагатших людей не лише в Україні, а й у світі. Натомість партійні лідери чомусь звинувачують у їх наявності лише опонентів. Як і в інших гріхах — «зубожінні народу, корупції, пограбуванні держави, порушенні Конституції». Дивовижно, що й звинувачення і обіцянки в усіх політичних сил — однаковісінькі!

Приміром, кожен з них пообіцяв притягнути до відповідальності хабарників, а пані Тимошенко запропонувала для них навіть довічне ув’язнення! Мабуть, забула, що ми живемо не за китайським законодавством. Крім того, політики нині проливають на наші голови «золоті дощі» у вигляді найпривабливіших соціальних виплат: допомог на новонароджених, підвищених пенсій і зарплат, але словом не обмовлюючись про джерела щедрого фінансування. Знову-таки — дивовижно, що лідери обіцяють економічне процвітання, але навіть пунктирно не окреслили, які саме новації чи кроки вони для цього здійснюватимуть. Але все — задля народу й в ім’я його, щоправда, за умови, що електорат віддасть за них свої голоси на виборах.

Слухаючи лідерів партій, дійшла висновку: вони не вилізли зі шкаралупи стереотипів та чомусь не усвідомили, що спільноти, котра мала назву «радянський народ», й більшості якої можна було вішати локшину на вуха щодо комунізму за 20 років, давно не існує. І продовжують надалі діяти тими самими методами, до арсеналу яких увійшла навіть заміна ділового вбрання на вишиванки та плахти, що має символізувати начебто єдність з ним...

Але чи така велика жертва — на один день замінити костюм від Версаче чи сукню від Луї Віттон, вартістю в кілька десятків тисяч доларів, на народне вбрання? Невже вони справді переконані, що на їхні заклики народ, задерши штани, наввипередки кинеться на Поле чудес, щоб закопати на ньому свої останні мідяки? Невже наші політики, більшість з яких і представляє олігархічні клани, справді переконані, що виборці — тобто народ, який вони намагаються ошукати, не здогадуються, що лідери-благодійники усіх політичних кольорів нині ведуть боротьбу тільки за власне збагачення, вплив на фінансові потоки та рух капіталів?

То, може, нехай би перечитали з дитинства відомий твір про Буратіно. Та й нам з вами, шановні читачі — потенційні виборці, не завадить...