Цю істину мало не щодня доводить всім на власному прикладі сільський голова Костянтин Дикунець із Кутківців Чемеровецького району на Хмельниччині (на знімку). Ще не так давно працював він у рідному селі завідувачем клубу. Вся округа знала, як кохається на ліриці Єсеніна, Тютчева, в клубі ніде було яблуку впасти, коли читав Костя вірші зі сцени. Хто міг би подумати, що цей замріяний хлопець зважиться звалити на свої плечі «господарство» сільської ради: заледве живі об’єкти соцкультпобуту, жахливі комунікації, дороги, вічні нестатки в бюджеті... А Дикунець подумав і погодився на пропозицію висунути свою кандидатуру. Аргумент був такий: я в селі живу, покращу добробут і для себе, і для односільчан. Бо саме це питання найголовніше в роботі сільського керівника.

Дикунцю довелося попрацювати в Польщі, коли дома не платили вчасно зарплату. Спочатку на звірофермі, потім господар перевів старанного робітника до пекарні. А коли поляк купив сучасніше обладнання на пекарню, а старе хотів здати на брухт, молодий подолянин попросив його собі. От і є тепер пекарня в Кутківцях, про яку так мріяв Костянтин. По пишні паляниці їдуть сюди здалеку.

Ніхто не вірив, що вдасться прокласти до Кутківців газопровід — усе-таки 16 кілометрів. У 2004 році отримали субвенцію 35 тисяч гривень. Та це — мала дещиця. Були такі, хто посміявся над Дикунцем, коли сільська рада прийняла рішення додати ще чотири тисячі з місцевого бюджету. А Костянтин почитав закони, обійшов кожен двір своїх Кутківців та Дубівки. Створили вуличний комітет. Голова не переклав на його плечі свою ініціативу, а сам же й очолив його. Не повірите: селяни зібрали 448 тисяч гривень! Тепер у кожній оселі — омріяний голубий вогник.

Спритний голова швидко зорієнтувався, коли районна влада пропонувала сільським керівникам 50 тисяч на ремонт водогону, але не прямим фінансуванням, бо кошти вже осіли в «Райсількомунгоспі». Поки інші думали-гадали, як правильно документи оформити, кутковецький голова зробив заявку. Нині водогін працює. Труби вже не рватиме — замінили поліетиленовими.

Тепер сільський голова міркує, як вигідно здати в оренду ставок. І доводиться навіть виховувати тих, кого жаба давить: «А чого йому? Насиплю мішок селітри — риба виздихає». «Дорогі односельчани, ми — одна спільнота. Буде погано сусіду — кожному відгукнеться», — переконує він.

Дикунець вірить, що дуже скоро поїдуть до села відпочивати люди з міст. На чудове молоко просто з-під корівки, на духмяний хліб, на фрукти без нітратів. У селі й поїзд зупиняється! Тут є старий костьол, 500-літня церква, руїни замку Замчисько, гора Баба, пам’ятник герою Канади Пилипу Коновалу, вихідцю з цього села... Ось тоді сільський голова знову читатиме Єсеніна на «біс».

Хмельницька область.

Фото автора.