Тернопільські заробітчани одними з перших у пошуках роботи освоїли далеке і близьке зарубіжжя. Малопотужна в економічному відношенні область вихлюпнула за заводські прохідні десятки тисяч людей. Потім до міських безробітних приєдналися сільські: нині на обліку у центрах зайнятості переважають мешканці сіл. Хто подався на базари, хто торував дороги до Риму, Варшави, Лондона, Мадрида, Москви... Де тепер тільки немає тутешнього люду: вже «освоюють» африканську й азійську «глибинки». За приблизними підрахунками, у далекі і близькі світи подалися майже 60 тисяч осіб. Цікаво, що останнім часом зростає заробітчанський потік не лише за кордон, а й в інші області України. Найбільше, звісно, їдуть до Києва. Якщо у 2001-му таких внутрішніх заробітчан було дві тисячі, то торік — понад 17 тисяч. Різниця у заробітках не така вже й велика, зате й переваги очевидні: не треба витрачатися на документи, далеку дорогу, адаптуватися та й до сім’ї на вихідні можна навідатися. До слова, третина сімей заробітчан розпадається.

Директор обласного центру зайнятості Борис Довжук переконаний: втікають тернопільці не лише від безробіття, рівень якого один з найвищих в Україні, а й від низької зарплати. Мотивація до праці в області вкрай низька. У травні середня зарплата становила 867 гривень (середня в Україні — 1240, у Києві — понад дві тисячі). І хоч на ринку праці нині з’являється дедалі більше вакансій, але у 85 відсотках роботодавці пропонують мінімальну зарплату. Та й ту часто виплачують у конвертах. При низькій зарплаті ціни у Тернополі мало чим поступаються столичним. І не дивно, адже купівельна спроможність населення досить висока. Причини такого парадоксу пояснюються просто: в область потоком надходять зароблені за кордоном кошти. Торік лише через банки надійшло понад 210 млн. доларів, що практично дорівнює бюджету області. Звісно, вони «тиснуть» на ринки товарів, послуг, нерухомості, підвищуючи таким чином ціни, адже вкладають їх переважно у житло та освіту. Багато новозбудованих квартир пустують, а підготовка спеціалістів з вищою освітою переходить будь-які розумні межі. У невеликій порівняно області більш як 30 вузів. Тим часом, за даними досліджень обласного центру зайнятості, вкладати кошти у розвиток власного бізнесу мають намір лише 4,5 відсотка заробітчан. І не лише тому, що серед них мало ініціативних людей. Просто вони знають: щоб започаткувати свою справу, треба побувати не в одному чиновницькому кабінеті і всюди залишити «зелені».

Як відомо, нинішня влада задекларувала свої наміри боротися з безробіттям і створювати нові робочі місця. Ось і Тернопільщина щороку рапортує про створення майже 30 тисяч робочих місць. До слова, у всій Франції в 2005-му з’явилися 50 тисяч нових робочих місць. Запитаєте, як таке може бути? Реально нових місць створюється дуже мало, адже це дороге задоволення, а звітують здебільшого про виведення з «тіні» вже діючих. Їх можуть створити на місяць-два, потім знову закрити і знову показати у звітності. Ось чому вони фактично не впливають на реальний рівень безробіття. Цікаво, що майже всі партії, представники яких нині при владі на Тернопільщині, декларували свої наміри боротися з безробіттям, але швидко про це забули. Хоча як сказати... Деякі під гаслом створення нових робочих місць намагаються насадити всупереч думці громади шкідливі виробництва, активно лобіюють інтереси бізнесменів, які «затесалися» у їхні лави. Можна не сумніватися, що тему боротьби з безробіттям знову буде піднято на щит у цьогорічній передвиборній кампанії. Та чи багато знайдеться маловірних, щоб сподіватися на це? В інтерв’ю «Голосу України» після приходу до влади, голова облдержадміністрації Іван Стойко сказав, що ставить собі за мету зробити все, щоб заробітчани поверталися додому, щоб тернополяни могли знайти гідний заробіток вдома. На жаль, потік заробітчан з того часу не змілів. Швидше навпаки. Єдина втіха у тому, що добре оплачувану роботу нині можна знайти не лише у далеких краях, а й в Україні.

Тернопільська область.