У «цукровому Донбасі» (Вінниччина) вже є райони, де забули, що таке цукрові буряки. Пропозиція уряду вирощувати їх на конкурсній основі, вважають господарники, остаточно витіснить із сівозміни солодкі корені у малих господарствах.

— Всі цукрові і бурякові квоти, даруйте, нам уже по барабану, — кинув спересердя керівник одного сільгосппідприємства Могилів-Подільського району. — Буряки ми вже не сіємо і не збираємо. Думаєте, тільки я один такий. Поспитайте в інших.

Начальник Могилів-Подільського районного управління агропромислового розвитку Анатолій Панасюк підтвердив сказані слова: «Лише сто гектарів буряків залишилося на весь район. Не працює цукрозавод, він був один у районі, тому й не сіють». Схожа ситуація у Піщанському районі. Ненабагато більший буряковий клин ще у низці районів.

Разюче контрастує на цьому тлі Ямпільський район. Тут бурякове поле розкинулося на 6,2 тисячі гектарів. «Якою буде площа буряків, залежить від інвестора, — пояснив ситуацію досвідчений господарник, нині голова Ямпільської районної ради Микола Пастернак. — У нас таким є концерн «Укрпромінвест». Хоча свій завод врятувати не вдалося, але інвестор має власну потужну цукроварню. Тож проблем із реалізацією сировини ні в кого не виникає». Той, хто має замкнутий цикл виробництва, завжди буде на коні, переконаний співрозмовник. Йому жодні конкурси не страшні. Однозначно програють від квотування вирощування сировини малі виробники. Пан Пастернак називає низку господарств, де цукристими засіяно площі у межах ста гектарів. «Сіють, щоб людям дати цукор, щоб не забули, який він. Зможуть такі підприємства виграти квоту? Ніколи!»

— Якщо будуть відповідні стимули, — продовжує М. Пастернак, — скажімо, реальні суми дотацій, тоді від буряків ніхто не відмовиться. У нас вони споконвіку родять, як виноград у Криму чи льон на Поліссі. Крім стимулів, вважає співрозмовник, повинен бути чіткий механізм їх розподілу. Без цього навіть добра справа може обернутися проблемою.

Тим часом чотири цукрозаводи області, які працюватимуть нинішнього року, квот взагалі не отримали. Як пояснив виконавчий директор обласної асоціації «Поділляцукор» Микола Береговий, протягом останніх років ці заводи не запускали, тому середній показник виробництва у них вийшов нульовий. Таким підприємствам, за конкурсними умовами, виділення квот не предбачено.

— Ми вже звернулися з листом до

МінАП, — продовжує М. Береговий, — з проханням надати можливість реалізувати цукор цим чотирьом заводам. Нам пообіцяли це зробити після завершення сезону виробництва. Загалом вінничанам «урізали» квоту на нинішній рік більш як на 50 тисяч тонн. «Є заводи, які добиваються квоти, як то кажуть, про всяк випадок, — каже М. Береговий. — Так, наприклад, зробили власники Корделівської цукроварні, хоча було відомо, що не запустять підприємство. Адже навіть договорів на сировину не уклали. Ось такі моменти необхідно урегулювати.

За словами співрозмовника, робити це слід не після закінчення сезону виробництва, як обіцяють міністерські чиновники. Тоді вже пізно. Реалізація цукру починається значно раніше. Дехто продає його зовсім «свіженьким», уже наступного дня після виробництва.

Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область.