16-кілограмові гирі, наче повітряні кульки, починають літати в руках юної Ольги Бондар — уродженки села Птиче Дубенського району, котра, як сама зізнається, починала «качати м’язи» із сапкою в руках на буряковому полі.

Хтось із Ольжиних односельців пожартував, що, мовляв, тільки-но вона стала на ноги, як їй тато і мама замість ляльки дали в руки гантелі, а потім — гирі, і наказали: «Качай, доню, м’язи — чемпіонкою станеш». Так ось, до чемпіонства вчорашня школярка, а нині студентка Національного університету водного господарства і природокористування Ольга Бондар підійшла майже впритул: на цьогорічному юніорському чемпіонаті світу з гирьового спорту вона була бронзовою призеркою. А от притчу про гантелі вважає надуманою...

— У дитинстві я ляльками просто марила, мала їх вдосталь, — усміхається Ольга Бондар. — А ось гирями почала «бавитися» зовсім недавно. Мій шкільний вчитель фізкультури Леонід Момотюк запропонував записатися у секцію важкої атлетики, стати гирьовиком. А я, коли глянула на ту гирю, злякалася. Думаю, підніму її, а вона, не дай Боже, вирветься, то й придавить мене...

Урешті-решт, побоювання Ольги Бондар перевтілилися у захоплення, і тендітна старшокласниця, яка спочатку вижимала 16-кілограмовий снаряд разів двадцять-тридцять, почала поступово поліпшувати результат. А вже на старті турнірних виступів він був таким, що давав право на одержання першого спортивного розряду. З листопада минулого року Ольга Бондар — майстер спорту. Щоб здобути це звання (а заодно і друге місце на чемпіонаті України), юніорка зробила 165 вижимів. Нині дівчина тренується під керівництвом Євгена Комаревича. Нинішнього року Ольга «вижала» гирю аж 230 разів, що всього-на-всього на 14 пунктів менше від офіційного юніорського рекорду світу...

З таким результатом Ольга мала б виграти світовий чемпіонат серед юніорів. Але...

— На чемпіонаті світу і сама не можу зрозуміти, як все трапилося: гиря несподівано вислизнула із руки і впала на підлогу. В подібних випадках лік вижимів припиняється. На ту мить їх у мене було 171. З таким результатом я завершила змагання, і, як з’ясувалося, його вистачило, щоб отримати «бронзу», — розповідає Ольга. — Попереду новий чемпіонат світу серед юніорів у США — якщо знайдуться гроші на поїздку за океан, візьму у ньому участь і постараюся не повторити цьогорічної помилки. Кажу так про фінансування, бо, розумієте, гирьовий спорт (на жаль) — не олімпійський вид і на нього від держави кошти мізерні. Отож і тренерам, й організаторам, а інколи й самим спортсменам доводиться неабияк перейматись збором коштів для участі у змаганнях...

— Олю, а як ти ставишся до того, що жіночність і важка атлетика — поняття несумісні? — цікавимось.

— Я так не вважаю. Спорт для всіх однаковий у значенні поліпшення здоров’я, якщо ним, звичайно, розумно займатися, — каже Ольга Бондар. — Гирьовий спорт тут не виняток. Правда, коли я почала активно долучатися до гирі, моя мама була категорично проти, і її можна зрозуміти: дівчина і якісь залізяки. Потім мама стала поблажливішою — прохала лишень, щоб я не перевантажувала себе. Тепер, коли я здобула свої перші нагороди, в маминих і таткових очах ніби подорослішала, змужніла. Та й сама відчуваю, що набула певного досвіду, хоч одним досвідом, безумовно, не перемагають. Тут потрібна повсякденна наполеглива праця. Хтось із моїх знайомих пожартував, що нинішні тренування у тренажерному університетському залі — це ніщо у порівнянні з іншим «тренуванням» — на буряковому полі із сапкою в руках. Що ж, я і цю школу пройшла і не цураюсь далі проходити, бо є в селі зо два гектари поля — під час вихідних і канікул допомагаю рідним його обробляти... А найближча моя спортивна мрія — стати чемпіонкою світу і побити нинішній рекорд.

Рівне.