Дивитися на ці ляльки без посмішки не можна. Ні, у дитинство вони не повертають. Але переживаєш несподіваний напад веселощів. Які задьористі обличчя в цих молодиць! Здається, от-от заговорить цей ляльковий люд. Заводить сильно! Це Єлизавета Главацька наділила своїх слобожанок такою особливістю.

Лялька існувала протягом всієї історії людства. Дорослим служила ритуальним атрибутом, дітям — іграшкою. Під час розкопок скіфських поселень на сході України, на Луганщині, археологи знаходять кам’яні статуетки в два-три міліметри і більші. Вони — точна копія кам’яних скіфських баб. Учені припускають, що це і є лялька, котра в одному випадку була іграшкою, в другому — берегинею, хранителькою роду, вогнища. Сам образ жінки у наших предків мав ключове значення. Потім на зміну кам’яним лялькам прийшли солом’яні, дерев’яні, а згодом з’явилися ляльки-мотанки. Для їх виготовлення рвали «мотузки» з хусток. Поступово перейшли до текстильної ляльки, у якої спочатку не було обличчя, оскільки, за повір’ям, через очі відлітає душа. Що ж до сучасних ляльок, тут коментарі зайві. Бачили, знаємо.

Утім, мова не просто про ляльку, а про сувенір з особливим значенням. Майстриня зі Старобільська Єлизавета Главацька зібрала на цю тему ціле філософське обґрунтування і створила ляльку, котра претендує стати сувеніром Слобожанщини. Перш ніж відкрити майстерню, Єлизавета Іванівна провела велику дослідницьку роботу. Проїхала по селах Старобільщини, інших районів північного краю області і записала спогади про те, який одяг раніше носили, які головні убори надягали, особливо у свята, як гостей зустрічали й у чому секрет слобожанського короваю. Іноді такі поїздки були дуже вдалі — люди віддавали їй чудом збережені з минулого століття вишиванки, елементи одягу і прикраси. Так вона довідалася, що окремі мотиви вишивки потрапили на Слобожанщину з Чернігівщини. Колись у Слободі жили переселенці відтіля. Вони привнесли в культуру краю свій колорит, частково вплинувши на її подальший розвиток. Поступово стиль вишивки, костюма почав набувати регіональних рис, традицій, символів.

Сьогодні Єлизавета Главацька працює над великим проектом «Старобільськ — художній центр Слобожанщини». Хоче створити лялькову галерею костюма минулих епох, показати побут слобожан. Тривають розробки старовинних інтер’єрів, меблів і домашнього начиння. Усе це буде невелике за розміром, одне слово, лялькове.

«Майстерню Лізи Главацької» у Старобільську багато хто знає. Якщо в перехожого запитати: «Де тут у вас роблять ляльки?» — він покаже. Створення артілі спонсував чоловік. Утім, слово «спонсував» сюди не в’яжеться. Просто Валерій підтримав ідею дружини і не був проти того, щоб частина сімейного бюджету ішла на промисел, а частину житла займала майстерня. До виготовлення ляльок Главацька залучила людей. Одні роблять вишивку, малюють, інші займаються пластикою обличчя. Саме виготовлення ляльок несе в собі особливий зміст і налаштовує на позитивні емоції.

У рамках свого проекту Єлизавета Главацька домагається, щоб її Слобожаночка стала офіційним сувеніром Луганщини і краю. Майстриня дуже розраховує, що в цьому їй допоможе недавно прийнята державна програма підтримки народних промислів України. У тім, що її Слобожаночка буде затребувана, немає жодних сумнівів. Майстерня ще не вийшла на високий промисловий рівень, а лялька, як сувенір з України і конкретно з Луганщини, уже прописалася в Америці й інших країнах. Американці, кажуть, були в захваті від ляльки і не шкодували грошей на покупку. Особливо їм подобалася ота, пишногруда, що тримає в руках хліб-сіль.

Луганськ.