Бережіть рибу від... стресу

Перед тим, як відчинити двері до приміщення, директор дочірнього підприємства «Ілліч-рибак» Микола Гнатушенко попереджає: «Фотографувати тільки без спалаху!» Світло й шум — головні чинники стресу для малечі осетра, яка знаходиться у великих ваннах —личиноприймальниках. Від легенького постукування пальцем по металевій поверхні одно-двотижневі личинки налякано кидаються врізнобіч. Уже в такому ніжному віці риба «запам’ятовує» людей, які постійно за нею доглядають: може гірше їсти корм, якщо його приніс новий працівник.

Ось уже другий рік поспіль у дочірньому підприємстві, яке є підрозділом ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», реалізується програма відтворення осетрових запасів Азовського моря. Торік підприємство випустило в море 50 тисяч мальків російського осетра. Цьогорічне поповнення поки що набирає вагу: щоб вирушити в самостійне життя, малечі треба підрости до 12—15 грамів. А це — близько двох місяців.

— Ми — єдине в Україні підприємство, яке володіє генофондом російського осетра, — каже директор. —Ремонтно-маточне стадо налічує понад 1000 особин. І хоча ми включені до державної програми із відтворення осетра, фінансує роботи поки що лише Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Але сподіваємося, коли держава житиме краще, знайдуться і бюджетні кошти на цю справу.

У природі із личинок, які вилупилися з ікри, виживає 0,01 відсотка. В «Ілліч-рибаку» — до 15 відсотків. За словами Миколи Гнатушенка, для приватних підприємців вирощування осетрових невигідне: надто великі витрати. Один лише спеціальний комбікорм, який підприємство закуповує в Астрахані, обходиться в 15 гривень за кілограм. У перші тижні малеча їсть кожні півгодини, згодом — раз на годину. Плюс витрати на підтримання постійної температури і вмісту кисню у воді. «Приїздять приватники, дізнаються про витрати і кажуть: та Боже збав, ми краще до браконьєрів поїдемо, ікри купимо, поїмо».

Крім відновлення осетра, «Ілліч-рибак» вирощує товарного бестера — рибу, яку отримують схрещенням білуги і стерляді. Наступного року підприємство планує продати 150 тонн товарного бестера вагою від двох кілограмів. А вже в 2011 сподівається отримати власну чорну ікру — три тонни. Разом із працівниками вирушаємо на катері до понтонних ліній, розташованих на Павлопільському водосховищі, де сидить близько 120 тисяч особин бестера та ремонтно-маточне стадо російського осетра. Опановувати секрети вирощування цінної риби допомагають учені із Астрахані та Бердянська. Не без пригод доставили цієї весни ікру осетрових із Каспійського моря до Павлополя. «Всі документи були в порядку, але митник чомусь не поспішав оформлювати, тягнув час, — пригадує директор. — Я не витримав, спалахнув: «Та ти розумієш, що у мене там — живі організми? Що вони загинуть, якщо я тут простою ще годину? Ледве устиг довезти».

У садках хлюпочеться тепер рідкісна, а колись —звична для Азова риба. Охорона цілодобова: торік траплялися браконьєри, які намагалися ножами порізати сітки. А ось проти лихих людей, які виловлюють молодого осетра із моря, ефективних методів немає, адже в спеціалізованому підприємстві можуть лише полегшити малечі перші тижні життя. «Фактично ми виконуємо функції держави, — коментує директор. — І поки що, крім нас, цього ніхто не робить. Але скільки ж можна лише забирати у моря? Час віддавати...»