Недовго Україна протримала на замку свої кордони перед російськими вояжерами, мета «відряджень» яких до нас неприховано однозначна — втручання у внутрішні справи суверенної держави. СБУ та МЗС виконали червневе рішення президентів Ющенка і Путіна про відмову від практики «нон гратства»: у спільній заяві відомства пояснюють таку гостинність «інтересами розвитку українсько-російських відносин на основі добросусідства і взаємної поваги до суверенітету та територіальної цілісності», а також «відповідними зверненнями МЗС Росії». Отже, відтепер ідеологи та практики найрізноманітніших за формою, але ідентичних за шовіністичним змістом організацій можуть спокійно засвідчувати «добросусідство і повагу» у звичний для них спосіб просто під носом наших спецслужб. Що особливо актуально напередодні парламентських виборів.

Щоправда, у вищезгаданій заяві начебто є суворе застереження: «Під час перетину державного кордону України громадянами Російської Федерації, до котрих застосовувалися обмежувальні заходи, їх офіційно попереджатимуть про неприпустимість здійснення ними в подальшому дій, які завдають шкоди національним інтересам...» А якщо ці самі громадяни у відповідь на попередження задіють «слинні залози», їх, як можна зрозуміти з тексту заяви, негайно відправлять за зворотним маршрутом. Якщо, звичайно, вони публічно не вибачаться за свої фізичні та словесні вчинки, що призвели до вимушеного «прощання слов’ян». Як налякало це розкотисто-грізне тигряче «м’яв» потенційних порушників установлених українською стороною правил «добросусідства», можна переконатися на прикладі тепер уже колишнього небажаного гостя Костянтина Затуліна: «Я мовчати, чи вибачатися за свою точку зору не буду». Тобто що хочте кажіть: чи «гостинно просимо», чи «прикусіть язика», а як їздив до вас у ранзі персони нон грата, так і тепер кататимуся зі своєю специфічною точкою зору, бо за мною — «відповідне звернення МЗС Росії». Країни, де пильно борються за демократію і свободу висловлювання проти будь-якої держави. Крім власної...

Ще один результат тотальної «амністії» — плани наших північно-східних друзів створити до вересня(!) у Києві громадську організацію «Російська правда»: як повідомив днями депутат Держдуми Сергій Глазьєв, вона займатиметься пропагандою російської та української політичної, економічної, духовної і, прости Господи, ідеологічної єдності. Чудова ідея! Шкода, що вона не спала на думку котромусь із кмітливців Всекитайських Зборів народних представників чи Державного Великого Хуралу Монголії. В плані єдності з великим російським братом у них ще більше перспектив. І освоєння неосяжних сибірських просторів працелюбцями з розкосими очима, і ностальгічні спогади про Маньчжурію, і повернення практики ярликів великому ханові. Та, таке наше щастя, саме нами перейнялися в Москві, оскільки проголошений Києвом курс на євроатлантичну інтеграцію — цілком внутрішня справа України, здавалось би, — змушує більшість російських політиків шукати спосіб, як урятувати нас від необачного кроку — стати «європейською окраїною». Напевно, бути московською значно почесніше?

Які тексти попереджень складатимуть у МЗС і СБУ до агітаторів «російської правди» — невідомо. Хоча складність будь-якого варіанта дій зрозуміти можна. Не пускати зовнішніх «нон грат», коли повно своїх доморощених з тотожною «точкою зору» і часто спільним джерелом її фінансування, — це тільки додати їм ваги у власних очах. Пускати? Читаймо спочатку...