Більш як рік триває тяганина з дозволом на будівництво в Ірпені сучасного діагностично-лікувального комплексу, і не видно їй кінця-краю

У попередньому виступі нашої газети зі згаданої проблеми (див. «Голос України» за 12 липня ц. р.) ми намагалися з’ясувати, чи довго ще вируватимуть пристрасті навколо цього важливого для курортного містечка і країни медичного об’єкта, який давненько вже мали б будувати, однак через незгоду депутатів міськради і досі все залишається на рівні дебатів. Сподівалися, що конкретну відповідь про майбутню долю Київського науково-клінічного медичного центру (КНКМЦ) почуємо на двадцять третій сесії п’ятого скликання Ірпінської міської ради, де нещодавно розглядали це питання. Промовисті факти з того обговорення, прийняте рішення міськради стосовно вказаної проблеми заслуговують на те, аби докладніше на них зупинитися.

Розірвати «у повному обсязі»...

З-поміж багатьох питань порядку денного, які розглядали депутати того дня (майже всі вони були земельного чи містобудівного характеру — типове явище для курортної зони столиці), тринадцяте інтригувало самою постановкою: «Інформація начальника юридичного відділу про проведену роботу стосовно розірвання договору оренди між Ірпінською міськрадою та ТОВ «Київський науково-клінічний медичний центр». Інтригувало, бо йшлося не про будівлю якогось там торговельно-розважального комплексу (було й таке питання в порядку денному!), а про небачений досі у нас медичний центр, інвестиційний проект, підтриманий Кабміном, Верховною Радою, Міністерством охорони здоров’я, облрадою та облдержадміністрацією.

Після обіду, коли дійшла черга до його обговорення, керівник юрвідділу Ю. Погребняк поінформував депутатів про «проведену роботу». Її результатом, зауважив доповідач, стало те, що Ірпінська міськрада і виконавчий комітет ради позиваються до КНКМЦ, щоб у судовому порядку розірвати «у повному обсязі» договори оренди земельних ділянок загальною площею 18,5 га від 5 листопада 2005 року та 31 березня 2006 року і повернути її місцевій територіальній громаді, з них — 2,8 га — державному санаторію «Ірпінь». Ці вимоги, на його думку, правомірні й юридично аргументовані.

З подальшої інформації Ю. Погребняка з’ясувалося, що депутатам міськради пропонується припинити дію вказаних договорів з тим, щоб запропонувати керівникам КНКМЦ нову ставку орендної плати за землю, оскільки нині діюча, як вважають у міськраді, надто мала і не відповідає вимогам чинного законодавства. Цю мінімальну ставку, мовляв, свого часу необгрунтовано встановив відділ земельних ресурсів на основі тодішньої експертної оцінки вартості землі. Юрій Федорович, щоправда, сказав депутатам, що ще не відомо, чи керівництво КНКМЦ погодиться на збільшення ставки орендної плати за землю, хоча з цього приводу обидві сторони вели переговори, надсилали одна одній листи. «Ми також взяли до уваги рекомендації відповідних комісій Київської обласної ради, які розглядали це питання, — зауважив він. — Вони мають необов’язковий характер, це рекомендації новообраному міському голові з раціонального розв’язання проблеми».

Обговорення інформації на сесії тривало в той час, коли позовна заява міськради про розірвання договорів уже була підготовлена для подання до Господарського суду Київської області. Після її розгляду ініціатори позову сподіваються на ухвалу суду про «заборону на подальші будь-які дії з боку КНКМЦ». Ось так категорично вимагається, щоб на орендованій землі і далі все залишалося по-старому — не велося жодних підготовчих, архітектурно-проектних чи земляних робіт.

Ірпінське «не позволям»

Виступи депутатів біля мікрофонів у сесійній залі під час обговорення цього питання нагадували картинки, які вже доводилося бачити, тільки в іншій сесійній залі: непримиренні закликали до рішучих дій, поміркованіші й обізнаніші зі справою — до зважених, котрі принесуть користь місцевій територіальній громаді.

— Немає згоди орендаря на розірвання договору? Це треба здійснити примусово в судовому порядку! — лунає від одного мікрофона...

— Якщо орендар відмовляється підписувати додаткову угоду, то це ще один привід, щоб з ним розірвати договір оренди! — наполягає інший депутат...

— КНКМЦ вирізає дерева, одні пеньки там стоять, будує церкву... Це вже дає право розірвати з ним договір! —акцентує ще один з них...

— Ідея інвестора побудувати медичний центр — дуже гарна, але я чув, що вони обіцяють одне, а роблять зовсім інше. Кажуть, що вони хочуть там розпочати будівництво з готелю! — оголосив чиїсь чутки ще один депутат...

— Я не хочу, щоб у цьому залі лунали капітулянтські настрої! — дзвенить черговий голос після зміни промовця біля мікрофона...

Радикальних і безкомпромісних виступів було чимало. Тільки-но прозвучало з вуст доповідача, що «вже була пропозиція судді, щоб спершу, згідно з вимогою Господарсько-процесуального кодексу України, вийти на мирову угоду», тут же у відповідь біля мікрофона пролунало категоричне: «Жоден з депутатів не пам’ятає, щоб ми голосували за мирову угоду». Були й такі виступи, після яких присутні лише стенали плечима та переглядалися між собою. Особливо після того, як один з промовців почав переконувати депутатів у тому, що майбутній медичний центр тут не можна будувати з моральної точки зору(?), бо з нього, мовляв, щодня тільки й те робитимуть, що вивозитимуть домовини з померлими, а це вкрай негативно впливатиме на мешканців міста.

Представники КНКМЦ, слухаючи емоційні монологи, сприймали їх спокійно і мовчки, бо подібного вже наслухались та надивились. Хоча й могли не тільки аргументовано дещо довести, а й навіть показати. У лісі, наприклад, на орендованій землі, де вже звели церкву для ірпінців, дерева не тільки не вирізали, а оберігали — кожне з них дошками обшили, щоб ненароком не пошкодили будівельники. Це, до речі, підтвердив і представник природоохоронної служби міста під час обговорення цього питання.

Були й розсудливі та грамотні виступи. Один з промовців у відповідь на нинішнє ірпінське «не позволям» та початок нової судової справи, яка хтозна скільки може тривати, спокійно сказав:

— Може так статися, що КНКМЦ висуне нам зустрічний позов щодо відшкодування усіх проплачених ним коштів, зокрема, внесених до місцевого бюджету, виставить суму від втраченої вигоди тощо. Хто скаже, з чим ми можемо після цього залишитись? Тому давайте краще подумаємо над тим, яке прийняти рішення з обговорюваного питання...

«80 мільйонів євро на дорозі не валяються...», або Щоб не мати справу лише з генделиками

Міський голова Ірпеня Олег Бондар, який разом із секретарем міськради вів сесію, намагався виступи депутатів спрямувати в потрібне русло. Він звернув увагу на те, що деякі промовці суперечать самі собі: кажуть, що орендар не платить належних коштів і водночас забороняють домовлятися з ним про цю плату.

— Давайте насамперед визначимося у головному і дамо відповідь на запитання: чи потрібен такий медичний заклад Ірпеню, не прив’язуючись саме до цієї земельної ділянки, яку нині КНКМЦ орендує? — запитав у присутніх Олег Васильович. — І тут же відповів: я вважаю, що потрібен. Бо це, по-перше, інвестиції — 80 мільйонів євро на дорозі не валяються. По-друге, це відрахування до бюджету, 1200 робочих місць...

О. Бондар закликав депутатів не піддаватися емоціям, а вносити конкретні пропозиції з розв’язання проблеми. А наостанок спробував популярно, так би мовити, донести аудиторії наслідки того, що пропонують деякі промовці.

— Забрати землю в інвестора, кажете. А далі що? Продати? Можемо й продати. Гроші проїмо. І що далі? Цей проект — це вам не завод залізобетонних виробів. Якщо не дійдемо згоди з вами щодо будівництва в Ірпені медичного центру, інвестори знайдуть інше місце, а нам нічого не залишиться, як мати справу лише з генделиками...

Найбільше, хто чекає появи в Ірпені медичного центру й, зокрема, поліклініки — це ветерани, яких тут 27 тисяч, з них близько півтисячі — інваліди та учасники бойових дій минулої війни. Всі вони, з ким довелося спілкуватися про це, всіляко підтримують будівництво майбутнього медичного центру. Голова ради ветеранів Михайло Ганжа, який одинадцять років очолює цю організацію, не діждеться, коли почнеться його будівництво. Він, як тільки міг, переконував депутатів, щоб ті дали «добро» на його зведення. «Якщо ми відмовимо, — наполягав він, — то інвестори залюбки знайдуть інше місце і його збудують. Наприклад, у сусідніх Гостомелі чи Ворзелі, а ми знову залишимося з носом. Ветерани кажуть: медичний центр будувати треба, бо це наше здоров’я...»

У перерві сесії я підійшов до Михайла Івановича і поцікавився, наскільки він поінформований про майбутній центр, як уявляє його значення для ірпінців та ветеранів.

— Я довіряю цим інвесторам. З першої зустрічі з директором КНКМЦ Анатолієм Бабушкіним я зрозумів, — каже Михайло Іванович, — що вони несуть ветеранам благо. Вони ж планують будувати не тільки клініку, а насамперед поліклініку, яка безоплатно обслуговуватиме мешканців нашого міста. Хто-хто, а депутати добре знають, що в самому Ірпені поліклініки немає, її будують вже майже 15 років і невідомо коли завершать — у бюджеті немає коштів. Ірпінці змушені їздити в поліклініку до сусідньої Бучі, а до нас там часто-густо ставляться як до чужих. А ветеранам по 70—80 років! Просто не вистачає слів обурення — заслужені, але вже старі, часто немічні люди, щоб отримати медичну консультацію чи рецепт, змушені електричкою добиратися до сусіднього міста, а тоді ще йти пішки не один кілометр! Це за таке ставлення до себе на старості літ ми боролися?! Просто не вкладається у голові — інвестори пропонують спорудити поліклініку, без якої місто просто задихається, закупити медичну апаратуру, нести всі витрати з її експлуатації і безоплатно лікувати ірпінців на основі багаторічної угоди з міською владою, а сама влада у відповідь приймає рішення про чергову передачу справи до суду! Та два суди з цього питання влада вже програла! А лікуватися ми де будемо — у судах, чи, може, в міськраді?! Я не розумію наших депутатів, чого вони хочуть, адже люди пропонують для громади добрі справи...

...Рішення депутатів двадцять третьої сесії п’ятого скликання Ірпінської міськради стосовно обговореного питання було таким, як слід було чекати: прийняти інформацію начальника юридичного відділу до відома і... чекати рішення суду.

На моє запитання, чи закінчиться ця тяганина до осені, щоб інвестор, нарешті, приступив до втілення проекту, Олег Бондар сказав:

— Не знаю, як там судові справи підуть. Мою пропозицію ви чули. Я зберу ще раз раду, запросимо інвесторів, щоб більше розповіли про свій проект, бо в людей таке враження, що вони просто хочуть забрати землю...

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.