Будемо боронитися від агресора

У числі «Голосу України» за 14 червня надрукований відгук нашого читача М. Голобородька на матеріал рубрики «Тема» «Приборкання непокірної», у якому, зокрема, йшлося про вступ України до НАТО. А також про те, що, незважаючи на наполегливі заклики багатьох політиків стати членом військового блоку, лише незначна частка населення таке рішення підтримує. Ця проблема порушувалась у коментарі. Редакція одержала відгуки на нього читачів, окремі з яких друкуємо сьогодні.

Чому ні?

Не розумію, чому так багато суперечок навколо вступу України до НАТО? Якщо організація гарантуватиме безбідне життя, порядок, дотримання законів, то чому відмовлятися? Бо радянська пропаганда навішала нам «лапші» на вуха, переконавши в її агресивності? Хто боїться, нехай не вступає. Відомо, як заможно живуть люди в країнах-членах альянсу, а ми що — гірші? І чого маємо триматися Росії, де такі само злидні, як і в нас? Треба туди йти, де можна нормально жити. Зрештою, під Росією ми вже були, тепер спробуємо під НАТО...

Василь МАКІВЧУК.

Бровари.

«Спасіння від московщини»

Шановна редакціє! Прикро й дивно, що талановита журналістка В. Писанська вже вкотре нещиро й фальшиво дискутує у питанні вступу України до НАТО. Вона замовчує «задля чого Україна вступає у НАТО». Поясню: щоб забезпечити територіальну цілісність від зазіхань агресивної Росії. Адже після Чечні на черзі Крим і південно-східна Україна. Суспільство знає, що й НАТО не мед, але спасіння від московщини тільки в НАТО.

Василь БУТОВЕЦЬ.

Рівне.

Нам ніхто не загрожує

Україні ніхто не загрожує. А за тристороннім договором про ліквідацію ядерної зброї безпеку нашій країні гарантують США та Росія. Але в умовах світової економічної ситуації, яка загострюється, передовсім спільного дефіциту енергоносіїв та інших природних ресурсів, не сама Україна як держава, а її територія виявилася потрібною НАТО, насамперед її патрону США — для створення глобальної військової структури, щоб методом погроз, шантажу і прямих військових дій (Ірак — тому приклад) забезпечувати собі необмежений доступ до природних ресурсів. Тому конгрес США й ухвалив закон про сприяння вступу України до НАТО, хоч його про це ніхто не просив.

Українська політична влада постійно твердить, що будь-які наддержавні структури суперечать Конституції держави. Але НАТО і є такою наддержавною структурою, рішення якої зобов’язані виконувати всі її члени. Це означає і розміщення військових об’єктів та підрозділів на їхніх територіях. Але не треба забувати, що як тільки вони з’являються, то країна потрапляє під приціл сторони, проти якої створювалися. То навіщо Україні, маючи гарантовану безпеку, влазити в НАТО й потенційно створювати загрозу військової небезпеки?

Тому громадяни України в більшості своїй підсвідомо відчувають неприязнь до ідеї вступу до НАТО, а ті, хто втягує туди країну, ризикує її розірвати. Суть демократії не в тому, що той, кого обрали, може робити все, що заманеться, а в постійному узгодженні своїх дій з волею народної більшості.

Анатолій ЄМЕЛЬЯНОВ.

Чернігів.

Хто рідніший?

Пропозиція: треба, щоб газета більше писала, хто українцям рідніший: Америка чи Росія? Ми завжди жили за високим парканом, що диктувала Росія, те ми й робили. Чому ви, пані Писанська, не пишете, що ми їли під час війни з Німеччиною? Ми їли американські продукти, носили їхній одяг, взуття, у нас була заокеанська техніка. А з чиєї вини був голодомор 1932-33 рр.? Українці будували в Росії Біломорканал, освоювали північ, з вини Росії українці постраждали в Афганістані. Пишіть про це, й одержите відповідь, хто нам рідніший — Америка чи Росія, і хто з них більше любить Україну.

Нам, українцям, байдуже, хто до нас прийде, аби життя було заможніше. А то докритикувалися, що й Президент не має ніякого права. Треба, щоб Президент мав право давати вказівки, кому надягати наручники, а кому — ні. Тоді й порядок буде в Україні.

Микола МОРОЗ.

Кривий Ріг.