Через спричинений спекою неврожай у країні дедалі зростає у ціні зерно. Для господарств, де займаються лише вирощуванням сільгоспкультур і де змогли захистити їх від спеки, — це добре, є можливість дорожче продати збіжжя. Але для тваринницьких агропідприємств здорожчання зернових — справжня біда. В найбільш постраждалих від посухи регіонах селяни вже вирізають худобу через брак кормів. А цим користуються заготівельники — за м’ясо дають надто низьку ціну. Яловичину приймають по 4 гривні за кілограм живої ваги, свинину — по 4,5—5 гривень. Про те, як знайти шляхи виходу з тваринницької кризи, розмовляємо з головою правління Національної асоціації «Укрмолпром» Василем Бондаренком (на знімку).

Він пригадує: у 1975 році була сильна посуха. Іноді тоді корів віжками підв’язували, щоб не валилися. Бо корови прямо з ніг падали. Із дахів ферм, клунь солому знімали, годували. Частково худобу тоді вивозили у регіони, де було не так сутужно з кормами. Але головне — організували заготівлю кормів у західних регіонах. Косили сіно. Приїжджали цілі бригади, бо не було такої кормозбиральної техніки, як тепер. Вагонами, машинами доставляли корми: сіно, силос, навіть солому. Взяти хоча б Чернігівську область — там нині трава по пояс. Якби кинути туди техніку — сінокосилки, людей організувати, щось би зібрали.

Цього року є кукурудза. Ту, що сіялася на зерно, але не подає надій на гарний урожай, теж скосити на корми. Та й силосну вчасно зібрати. Потрібно хоч частково закупити зерно на корм. Але велику рогату худобу треба зберегти. У 1975-му, коли була біда з кормами, сталося різке скорочення поголів’я. І тільки 1983 року вийшли на рівень 1975-го у виробництві молока. Держава для цього доклала тоді чимало зусиль: була прийнята постанова Ради Міністрів, запроваджувалися 50-відсоткові надбавки для господарств за збільшення поголів’я. Але не таке просте завдання відновити дійну череду. Тобто треба зрозуміти, що це не кури, це не свині, де можна за рік-два наростити поголів’я.

Щоб зберегти дійну череду, окремі господарства на Херсонщині навіть збираються закуповувати сухий жом, везти його з інших областей, бо самі практично цукрових буряків не сіють. Там прорахували: якщо тонна жому коштуватиме, приміром, 900 гривень, молоко можна виробляти з собівартістю 1,8 гривні за літр. Але продати сировину на переробку за такою ціною вдається аж ніяк не всім господарствам — переробники здебільшого беруть по 1,3—1,5 гривні за літр. Якби виробникам молочної сировини надавали державну підтримку, то навіть собівартість у 1,8 гривні за літр була б прийнятна. Але головне — треба організувати масове завезення у потерпілі від посухи господарства кормів. Сьогодні вирізати, а наступного року закуповувати поголів’я за кордоном — платити по тисяч 5 євро за корову.

Вивезення поголів’я у багатші на корми регіони теж може бути. Хоча нині не так вже багато господарств, які зголосяться прийняти корів. Є приклад — Іван Іванович Запорожець з Луганщини. Навесні він заготував корми, тепер бере з Херсонщини 400 чи 500 корів на зиму за умови, що доїтиме — молоко продаватиме, а весною повернуться ті корови додому. Може, ми старими стереотипами дивимося, але без цього поголів’я не врятувати. Інакше відбуватиметься й деградація незайнятого населення. Тракторних бригад уже сьогодні немає практично, тваринництва не буде — що люди на селі робитимуть? Полив повсюдно знищили. І оці вибори, тут ні до чого вони вплуталися. Бо зараз буквально кожен день дорогий, щоб схопити ці корми, якось зберегти корів. Інакше на 8—10, а за нинішніх «ринкових» умов на селі відновлення поголів’я розтягнеться й на 20 років.