Якби ще два десятки літ тому ви сказали, що на селі немає роботи, то, швидше за все, вас затюкали і засміяли. А сьогодні навпаки: безробіття зависло над одвічним годувальником лютим ворогом. Наші сердешні керманичі — позавчорашні, вчорашні, сьогоднішні — увесь час з батьківською
«розчуленістю» ставлять розкарячене село на ноги. З трибун, звісно. А насправді обманюють з легкістю природжених фокусників. З їхньої «легкої» руки українські селяни вже «благополучно» пережили своє відновлення і відродження, реанімацію. А віз і нині там. Нинішньої весни, як і десять років тому, абсолютній більшості сумських аграріїв знову нема за що навіть обсіятись, і вони вкотре йдуть з простягнутою рукою по кабальні подачки до банків, до інвесторів та інших «доброчинців», які восени знову, без жодних докорів сумління, здеруть із сердешних три шкури. Від такої «всеосяжної» і «всепоглинаючої» любові завтра на селі навіть побитих «шкур» не залишиться. Щоб не бути голослівним, прокоментую «епохально-відроджувальну» ситуацію на двох прикладах — КСП «Батьківщина» та села Штепівка Лебединського району.Реальність підтверджується цифрами
Ще за колгоспних часів
«Батьківщина» до зіркових господарств не належала, а була дебелим середняком. Не більше. Попри це, в середині 80-х у колгоспі діяло п’ять рільничих і дві тракторні бригади, в яких налічувалося близько трьох десятків тракторів, більше десятка зернозбиральних і майже стільки само бурякозбиральних комбайнів та комплексів. А крім цього — два тваринницькі комплекси майже на дві тисячі голів корів, свинокомплекс на півтисячі свиней та найбільша в області птахоферма. У семи населених пунктах, розташованих на території господарства, загалом проживало більш як півтори тисячі осіб, які в своєму розпорядженні мали бібліотеку, два сільські клуби, пральню, кілька магазинів, два фельдшерсько-акушерські пункти, дитсадок на півтори сотні місць. Зараз від цього багатства лишилася одна рільнича і одна третина тракторної бригади з кількома «кульгавими» тракторами, і парою таких само комбайнів та половина тваринницького комплексу. Від свинокомплексу та птахоферми, як і від чотирьох сіл — Падалок, Косенок, Склярів і Шумилів, лишилася одна згадка. Така само участь за пару літ спіткає й мої рідні Галушки, де з колишніх 65 дворів життя жевріє лише в п’яти. Та й то завдяки пенсіонерам. Немов та шагренева шкіра всихає й решта сіл. Тож на сьогодні у «Батьківщині» «відроджують» аграрний сектор заледве півтораста «стахановців» передпенсійного і пенсійного віку.Аналогічними
«ударними» темпами «розвивається» і колишній районний центр — село Штепівка. За роки «всеохоплюючого» розквіту тут наказали довго жити хлібо- і молокозавод, на людських очах пішов у безвість завод з виробництва газованої води, кондитерський цех, а чисельність населення у сільській раді скоротилася з трьох тисяч з лишком до 1,2 тисячі осіб. Якщо у 88-му тільки в радгоспі «Штепівський» працювало майже півтори тисячі аграріїв, то зараз у десять(!) разів менше. Та й то завдяки інвесторові, який два роки тому організував тут ДП «Нафкомагро». Ось тому і тікають світ за очі, подалі від злиднів, молоді працездатні штепівчани. Одні в найми у близьке, більш удачливі — у далеке зарубіжжя.Такою самою страшною ходою крокує у завтрашнє
«світле» майбутнє решта селян Сумщини. Реальність глобальної катастрофи на селі підтверджується двома лякаючими цифрами: із 178 тисяч працездатного населення, що нині проживає на селі, в аграрному секторі області зайнято менше 23 відсотків — заледве 40 тисяч. Результат цього апокаліпсиса — більш як 420 тисяч (!) гектарів, або одна третина наявної орної землі регіону вже виведені із сівозміни і заростають ковилою. Село волає про допомогу. На жаль, цей крик про порятунок щороку дедалі слабшає і слабшає. Чи не єдиний, хто ще його чує в Україні та ще й реагує — це державна служба зайнятості.Селянський янгол-охоронець
Конкретно в Сумській області цим янголом виступає обласний центр зайнятості на чолі з Володимиром Підлісним. Без нього та його підопічних вищенаведені цифри-страшилки вже давно були б набагато сумнішими.
— Сільська місцевість залишається тим місцем, де негативні тенденції не тільки не зупиняються, а й поглиблюються, — з непідробним сумом констатує ситуацію Володимир Ілліч. — Тому безробіття тут набуває дедалі масштабніших розмірів. Головна причина — скорочення попиту на робочі руки внаслідок занепаду сільськогосподарських підприємств.
Занепокоєння і тривогу директора обласного центру можна зрозуміти. Сьогодні майже у 20 відсотках сільрад регіону немає жодного роботодавця. А там, між іншим, мешкає більш як дві тисячі (!) трактористів, водіїв, зоотехніків, бджолярів, доярок, слюсарів-ремонтників... Безробіття під саме горло підпирає інша біда — жебрацька зарплатня. Торік, приміром, середня зарплата на селі дорівнювала лише 536 гривням, що становить 62,6 відсотка середньообласного показника. Тож у мандри на пошуки кращої долі з сільської місцевості подалися ще вісім тисяч переважно молодих селян.
— На сьогоднішній день, — продовжує Володимир Підлісний, — на одне вільне місце в агропромисловому секторі претендує 51 чоловік. Ускладнює ситуацію той факт, що дві третини безробітних — люди старшого віку, не дуже схильні до перенавчання. Істотна ще одна обставина: майже 30 відсотків нинішніх сільських безробітних — працювали у соціальній сфері або переробній галузі. Перша через неконкурентоспроможність практично зовсім занепала, а більшість цукрових заводів або збанкрутували, або пішли під
«ніж». Чималий головний біль принесла торішня молочна криза, яка спричинила до ліквідації 700 робочих місць.За такої гнітючої ситуації у більшості з нас давно опустилися б руки. У багатьох, але тільки не у Володимира Підлісного та його команди. Нагороджений торік Грамотою Верховної Ради України
«За заслуги перед українським народом», він як і альпініст, ніколи не пасує перед нескореними вершинами. Утім, й не штурмує разом з підлеглими з наскоку, а лише визначивши найефективніший шлях для їх подолання. Адже ведучий не має права на помилку. Ця виважена стратегія і принесла заслужене визнання на загальнонаціональному рівні колективу, який під його керівництвом започаткував чимало починань, зокрема, міжнародні ярмарки вакансій, які нині впроваджені по всій Україні. І ось чергова ініціатива Сумського обласного центру зайнятості загальнодержавного масштабу: акція, спрямована на розвиток фермерства та особистих селянських господарств, на яку відразу пристала обласна асоціація фермерів і приватних землевласників. Перший крок, здійснений тандемом, — організація курсів з основ ведення фермерського господарства. Усе нове, як відомо, змушене пробивати собі шлях через терни. Так сталося й цього разу. Спробувати себе в новій для себе справі зголосилося лише 14 безробітних селян. Серед них був і мешканець села Жовтневого Сумського району Олександр Ігнатенко. Пройшовши агрозоотехнічний лікнеп у придачу з бухгалтерським обліком і основами юриспруденції, Олександр відразу взявся за гуж: взяв в оренду 15 гектарів землі, зареєстрував фермерське господарство і зайнявся м’ясним тваринництвом. За півроку Ігнатенко вже вбився в колодочки. Сьогодні в новоствореному фермерському господарстві 11 телят, 15 свиноматок та півсотні молодняку свиней. Сказати, що все йде добре — значить, покривити душею. Проблем і в лантух не вбереш.— Результат міг бути набагато кращим, якби не тільки центр зайнятості по-справжньому переймався проблемами села, — ділиться своїми спостереженнями Олександр Ігнатенко. — Таку шкарубку брилу на регіональному рівні не під силу здужати самотужки навіть обласній владі. Повернутися обличчям до фермера, селянина – обов’язок держави. І зробити це потрібно якнайшвидше. Проголошувати програму за програмою, як той же Рік села — що за вітром кричати.
Спробуй не погодитися з такою постановкою питання. Взяти хоча б ті ж сумнозвісні кредити. Якби вони стали реальністю — український селянин давно б і себе, і державу озолотив.
— Ні, кредити дають, але ж під 25-відсоткові ставки, — обурюється співрозмовник. — Це все одно, що добровільно петлю собі на шию накинути. І така
«допомога» чекає селянина з боку держави по всьому фронту. Якщо це і є «батьківським піклуванням», то яка ж тоді батьківська немилість?.. Ось тому українське село і мігрує світ за очі.Тому обласний центр зайнятості з усіх сил робить все можливе і неможливе, аби призупинити цю страшну міграцію, бере на себе роль посередника між роботодавцем і найманим робітником.
Від Путивля до села Мачулище — 25 кілометрів. Тож розформування тамтешнього місцевого сільськогосподарського підприємства
«Прогрес» призвело тут до справжньої катастрофи: мачужинці, немов їхні предки перед татарами, сім’ями кинулися врозтіч. Не подай їм руки допомоги районна служба зайнятості, можливо, що сьогодні від цього села також лишилася б одна пам’ять. А так починають відроджуватися за рахунок створення перших півтора десятка дотаційних робочих місць, майже половина з яких припала на механізаторів.— Створення робочих дотаційних місць — це один з багатьох шляхів поступового виведення аграрного сектора з кризи, — переконаний Володимир Підлісний.
Це лише передумова для здійснення наступних відроджувальних кроків, так би мовити, розвідка боєм. І ця концепція успішно апробується на Сумщині. Взяти той же Путивльський район. За два попередні роки тут було створено близько сотні таких місць. Цифра для району не така вже й значна, адже такою кількістю нових працюючих на якісний переворот в аграрному секторі району годі й сподіватись. Це справді так. Але оці сто чоловік сприяли створенню в районі ще півтораста нових робочих місць. Ось така
«непримітна» арифметика. На обласному фоні вона ще більш вражаюча: торік зусиллями працівників обласної служби зайнятості у сільській місцевості Сумської області до роботи стали 7290 сільських безробітних.І це, на переконання Володимира Підлісного, лише початок. За умови, звісно, що держава врешті-решт серйозно підставить плече сільському годувальнику.
Я в мічурінці піду
Розуміючи своє стратегічне місце у відродженні села, Сумський обласний центр зайнятості робить крок за кроком для відвернення загрози катастрофи. Нині завершується підготовка до навчання в аграрному університеті другого потоку майбутніх фермерів. Цього разу секретами хліборобської азбуки оволодіватимуть вже не 14, а втричі більше охочих. Принагідно зазначити, у питанні оздоровлення сільської економіки служба зайнятості нарешті знайшла серйозну підтримку як з боку органів місцевого самоврядування (досвід організації фермерських господарств дістав зелене світло на сесії обласної ради), так і з боку державних адміністрацій всіх рівнів — від обласної до районних. Хтось може скептично сказати: 40 чоловік, чи й не цифра. На це зауважу: курочка по зернятку клює, а крапля камінь точить. Тим більше, що таких
«курочок», тобто ідей, в запасі у Підлісного — встигай тільки реалізовувати. Взяти, приміром, проект «Розвиток підприємництва і створення робочих місць у Конотопському районі шляхом впровадження інноваційних технологій вирощування сільськогосподарських культур», започаткований торішнього літа. Крім обласної служби зайнятості, до нього підключилися обласне регіональне відділення Спілки підприємців малих і середніх приватизованих підприємств України, Сумська дослідна станція садівництва Інституту садівництва Української академії аграрних наук та обласне управління сільського господарства. Такою силою можна й невеличку гору зрушити з місця. Забігаючи наперед зазначу: таки зрушили — за підтримки Фонду Євразія та Агенції США з міжнародного розвитку (USAІD). Начебто нічого нового й не відкрили селянам: усього-на-всього запропонували зайнятися вирощуванням плодово-ягідних культур. Чи й не дивина. На присадибних ділянках цього добра кури не клюють, ось тільки зиску воно не приносить. Точніше не приносило. Одвічний цей скептицизм розвіявся під час навчання на півторамісячних курсах, яким було охоплено близько сотні не тільки сільських, а й міських безробітних, де поєднувалася теорія з практикою. Усі «учні» пересвідчилися: впровадження нової методики забезпечить щонайменше, підкреслюю, щонайменше 100-відсоткову рентабельність навіть невеликому присадибному господарству. Конотопський районний центр зайнятості підтримав новоспечених садівників коштами для започаткування власної справи. Принагідно варто зазначити, що слідом за конотопцями садівничим бізнесом, крім великих господарств і десятків фермерів, забажали зайнятися безліч пересічних селян з інших районів області. Тож нинішнього року садівничий бум продовжуватиметься в регіоні з новою силою.— Буде роботи працівникам районних центрів зайнятості?
— Будь-яка праця, спрямована на користь ближньому, завжди додає наснаги й приносить радість та усвідомлення твого призначення на грішний землі, —переконаний кандидат педагогічних наук Володимир Ілліч Підлісний.
Побільше б таких людей в Україні, передусім в уряді та серед політиків, рідна Україна стане набагато щасливішою і благополучнішою. І тоді у селах, у веселих, люди житимуть веселі...
Сумська область.
Фото автора.
