Час від часу в нашому суспільстві раз у раз порушують питання про гендерну нерівність: мовляв, жінки ущемлені в політичних, соціальних, фінансових, побутових та інших правах порівняно із представниками сильної статі. І раптом отакої. Виявляється, і чоловіка мають підстави скаржитися із приводу нібито утисків. Привід — відсутність професійної системної медичної уваги до їхнього здоров’я. До того ж не тільки в нашій, а й у багатьох зарубіжних країнах, включаючи розвинені. Чи так це і що за цим стоїть? У пошуках відповідей на ці та інші схожі запитання кореспондент «Голосу України» вирушив до Українського інституту сексопатології та андрології — єдиного в Україні спеціалізованого наукового і клінічного центру, що опікується «чоловічими» проблемами. Вони й стали предметом бесіди з генеральним директором інституту, доктором медичних наук, професором, головним сексопатологом МОЗ України Ігорем ГОРПИНЧЕНКОМ (на знімку).
В аномалій розвитку дитяче обличчя
— Ігорю Івановичу, то що, нас, чоловіків, справді обділяють увагою?
— А скажіть-но мені: хоча б раз ви були на прийомі в андролога — лікаря, котрий спеціалізується на здоров’ї чоловіків, що забезпечує, так би мовити, медичний супровід представників сильної статі від їхнього народження до смерті.
— Та ні: навіть не знав про його існування, і потреби, начебто, не було.
— Що не було — слава Богу. А стосовно того, що «не знав», — воно й не дивно: таких фахівців у вітчизняному професійному медичному класифікаторі немає. І не тільки у вітчизняному. А шкода. Звідси й наші біди, про які багато хто з тих, кого вони зачепили, на жаль, навіть не підозрюють. До певного часу, звісно.
— Цей час має якісь чіткі хронологічні обриси?
— Треба мати на увазі, що природа й громадське буття наділили чоловіків певними особливостями. Вони мають свою генетику, фізіологію, свою відповідальність перед суспільством, більше піддані травматизму. У них більше хвороб, хоча, за наявними даними, чоловіки вдвічі-втричі рідше відвідують лікаря. Нарешті, в усьому світі вони живуть менше, ніж жінки.
Ця сумна статистика насамперед стосується нашої країни: тривалість життя чоловіків у нас коротша на 8—10 років.
Тривожить і динаміка чоловічої еволюції. Останніми роками, наприклад, збільшилася кількість чоловічого населення з аномаліями розвитку. Ми проводили спеціальні дослідження серед учнів елітних шкіл і з’ясували, що приблизно в 23—24 відсотків підлітків є ті або інші відхилення у формуванні, дозріванні, становленні статевої системи і, як наслідок, — статевої функції. Тобто йдеться вже не про похилий вік, в якому виявляються проблеми зі здоров’ям, «нажиті» під час життєвого буття, — сьогодні вони мають місце вже в дитячому періоді.
— Отже, є плюс: знаючи про відхилення, можна ситуацію поправити?
— Найчастіше на ці аномалії ні вчителі, ні батьки, ні лікарі не звертають уваги. Чому? Та тому, що хлопчик залишається поза сферою нагляду андрологом. Адже таких фахівців можна знайти тільки в нашій клініці. Дивляться педіатри, урологи, хірурги, ендокринологи... І навіть якщо батьки раптом ставлять запитання із приводу помітного відхилення в здоров’ї хлопчика, то відповідь традиційна: «Переросте». І на сполох починають бити, коли підліткові виповнюється років 12—13, коли починається його бурхливий розвиток, з’являються перші чоловічі ознаки й стає помітним недорозвинення статевої системи. Найчастіше це буває вже запізно. Адже можливостей надати допомогу, повернути нормальний стан і не допустити якихось ускладнень більше за раннього виявлення аномалії.
— Тобто під час шкільних медоглядів потрібно особливу увагу звертати на хлопчиків?
— Система працює тоді, коли передбачена відповідна відповідальність. Візьміть огляди жінок гінекологами — наскільки правильно розвинена ця служба. Лікарі добре знають фізіологію, патології. Налагоджено ранній огляд. Стосовно хлопчиків такої системи немає.
— Чим це пояснити: нерозумінням чи небажанням державних мужів займатися питанням?
— Мої особисті кількаразові
ходіння до МОЗ із пропозицією створити андрологічну службу в державному масштабі постійно наштовхувалися на нерозуміння.
Більше того, міністерські чиновники завжди запитують: «А як за рубежем?». Доки ми будемо дивитися, як на Заході? Давайте хоч раз зробимо так, щоб Захід, сказав: «От в Україні створено систему».
Мовчать батьки — по «істину» в підворіття
— Крім надання офіційного статусу андрологам, профілактичних заходів, системних оглядів чоловічого населення, що ви вважаєте за потрібне ще передбачити в ній обов’язково?
— Особлива увага — дітям. Здоров’я і розвиток хлопчиків значною мірою залежить від уваги батьків, насамперед стосовно статевого виховання, формування статевої культури. Багато хто думає, що це відбувається в школі. Я вважаю, що вона подає інформацію. Але формування сексуальної культури — домашнє завдання. На жаль, батьки обтяжені побутовими та іншими проблемами. А у 80 відсотках ще й самі неграмотні. От і самоусуваються. І дітям доводиться осягати «істини» в підворітті. Але ж батьки повинні не просто подавати інформацію, а й демонструвати власною поведінкою, як потрібно ставитися до жінки, як важливо вести здоровий спосіб життя, інформувати про правила безпечного сексу. Ну й, звісно, важливо стежити за розвитком дитини, звертати увагу на відхилення, що їх помічають.
— Важливість вчасного їхнього виявлення зрозуміла. А якщо зі здоров’ям підростаючого чоловіка все гаразд, за нього далі можна бути спокійним?
— Не скажіть. Уже в юнацькому віці й надалі чоловіка підстерігає багато небезпек, які залежать переважно вже від нього самого. Насамперед інфекції, що передаються статевим шляхом. До того ж, якщо раніше вони мали яскраво виражену клініку, те тепер, швидше, ні. Проблема ще й у тім, що інфекції, як правило, негативно впливають на дітородну функцію саме чоловіків. Таких пацієнтів важко діагностувати, а отже, їм важко й допомогти.
— Ця проблема для нашої країни також актуальна?
— На жаль. За статистикою, наприклад, причиною безплідності в 20 відсотках випадків є інфекції, що насамперед передаються статевим шляхом. Але ж в Україні сьогодні зареєстровано мільйон безплідних пар. Виходить, п’ята частина з них мають інфекційні джерела проблеми. За світовою статистикою, приблизно 19 відсотків усіх подружніх пар є безплідними. Із них у 40 відсотків проявляється так званий жіночий чинник безплідності, у 40 — чоловічої й у 20 — «винуваті» і чоловік, і дружина. І якщо говорити про нашу країну, то динаміка безплідності, що зростає, пов’язана знову-таки з відсутністю лікаря, котрий опікувався б проблемою реалізації чоловіками дітородної функції.
На шляху до безплідності повинна стати профілактика
— Виходить, і тут чоловіки, образно кажучи, «в ауті»?
— В ментальності, у побуті затвердилася думка, що в безплідності винна жінка. Тому жінки йдуть до гінеколога. Їх обстежують, виявляють, лікують, а потім згадують: є ж іще чоловік. Беруться за нього, а в того, виявляється, немає жодного сперматозоїда. Я вважаю, що безплідність варто розглядати, як проблему подружньої сексуальної пари. Тому, якщо до нас приходять люди із сексуальними проблемами або з безплідністю, одне з побажань, підкреслюю, не вимог, а побажань, що висловлює лікар, — привести свого сексуального партнера. Тим паче що сьогодні, з урахуванням нової генерації інфекцій, чимало випадків, коли у дружини захворювання є, а в чоловіка немає. У нього сильний імунітет. Або навпаки. Тому
призначати ліки огульно, не побачивши другу половину, не знаючи її можливих захворювань, — злочин.
От чому в нашій клініці є і висококваліфіковані андрологи, і гінекологи в ранзі професорів. Обстеження ми ведемо паралельно й комплексно.
— Але це не масштаби України, на жаль...
— Звісно, ми не можемо розв’язати проблеми в таких масштабах. Проте в кожній області є сексологічний кабінет, передбачений лікар-андролог. Зрозуміло, цього вочевидь мало. Але можна було б змиритися, якби виконувався наказ МОЗ щодо цього. А то ж ні. І в діях головлікарів теж є певна логіка. Їх б’ють за показники з онкології, хірургії, за смертність, за лікарняні листки, за дитячу захворюваність. Поки до сексології дійде, статистика губиться. От керівник лікарні й «жертвує» начебто обов’язковою штатною одиницею.
— А чи є надія побороти безплідність?
— Прогрес є й пов’язаний він насамперед із раннім діагностуванням. В Україні сьогодні не проблема зробити цитологію, подивитися генетику, вивчити гормони, зробити УЗІ, провести мікробіологічні дослідження. І призначити вчасне лікування. Більше того, якщо раніше на боротьбі з безплідністю ми змушені були ставити хрест, сьогодні цього вже робити не можна. Проблема розв’язується шляхом застосування нових репродуктивних технологій. Це два кроки вперед. Але... Екстракорпоральне запліднення — дороге, воно не вирішує великої статистики. До того ж навіть у кращих клініках ефективність застосування цієї технології не перевищує 40 відсотків. І все одно це потрібно робити, тому що
для кожної «безплідної» сім’ї народити дитину — величезне щастя.
Але у плані масштабності більш перспективними є профілактика, раннє виявлення захворювань, насамперед запальних, які є причиною безплідності в 50—60 відсотках випадків. Профілактику я маю на увазі в широкому сенсі. Це й пропаганда знань, і пропаганда здорового способу життя, здорової сексуальності, безпечного сексу. Адже ми нині посідаємо одне з перших місць за кількістю інфікованих статевим шляхом, а нещодавно були серед лідерів за кількістю абортів. Це все ланки одного ланцюга. До всьому ще й старіння, виникнення супутніх різних захворювань, пов’язаних переважно з гормональними змінами, Як результат, інтерес до сексу зникає, руйнуються родини, з’являється депресія. Тобто проблем зі здоров’ям у чоловіка багато. Але ж є ще захворювання передміхурової залози.
— До речі, судячи з масованої реклами препаратів від простатиту, створюється враження, що чоловіки приречені...
— Навіть пишуть, що на простатит страждають 70—80 відсотків чоловіків. Це неправда, це спекуляція. За статистикою, проблеми з передміхуровою залозою мають приблизно 12—15 відсотків чоловіків. Зрозуміло, це теж багато. Ця недуга істотно знижує якість життя. Не можна не сказати й про те, що чоловіків похилого віку може очікувати й таке грізне захворювання, як рак передміхурової залози.
Одне слово, хвороб вистачає. Звичайно, ми стали краще їх виявляти. Але, однак, не бачу підстав уважати, що тенденція поліпшуватиметься. Тому
необхідно, щоб суспільство усвідомило: здоров’я чоловіків перебуває біля небезпечній межі. І вони потребують професійної медичної уваги.
Бесіду вів Віктор ЧАМАРА.
